Cоціально-демографічна структура суспільства. Соціологія молоді

При аналізі вікової структури населення оперують поняттям “прогресивна вікова структура”. Прогресивною вважається вікова структура населення, в якій частка осіб у віці до 15 років більша частки осіб віком 50 років і старших.

перша – до 15 років – 20, 7%; друга – 15 – 29 років – 22%; третя – 30 – 49 років – 26, 4%; четверта – 50 років і старші – 30, 9%.

Як бачимо, співвідношення першої групи (15 років) і четвертої (50 років і старші) складає 20, 7%: 30, 9%. Тобто, вікова структура українського суспільства аж ніяк не прогресивна, вона є регресивною, такою, що забезпечує лише звужене відтворення населення.

За критерієм працездатності вікова структура населення України характеризується постійним зростанням частки осіб пенсійного віку і зниженням питомої ваги контингенту, молодшого за працездатний.

Частка осіб працездатного віку вважається високою, якщо вона перевищує 60% всього населення, і низькою, якщо вона не досягає 50%.

Сімейна структура населення, або сімейний склад населення, відображає поділ людей за сім'ями різної величини, складом й типом. Зокрема, вирізняють склад сім'ї за демографічними та соціально-економічними ознаками, за кількістю дітей у сім’ї, чисельністю зайнятих та утриманців тощо (про типи сімей детальніше мова йтиме в темі «Соціологія шлюбу та сім'ї»). Сімейний склад населення залежить від його статево-вікової структури й формується під впливом процесів народжуваності, смертності, шлюбності та розлучуваності. Справляють на нього вплив і міграції населення.

Важливе значення для вивчення соціально-демографічної структури має генетична структура суспільства. Це сукупність спільностей людей, що відрізняються за характером їх зв’язку з місцем і часом проживання. Вона включає в себе три основні групи: особи, які народилися в даній місцевості (їх називають місцевими уродженцями або корінними жителями) ; особи, що тривалий час (понад 10 років) проживають в даній місцевості (старожили) ; люди, котрі недавно переселились в дану місцевість (новосели).

На формування генетичної структури суспільства впливають два головні чинники: а) природний приріст населення і б) міграційний рух. Одним з найважливіших показників міграційного руху є міграційний приріст, який являє собою різницю між чисельністю людей, котрі прибули в дану місцевість, і кількістю населення, що вибуло з неї.

При аналізі генетичної структури суспільства соціологи, демографи, психологи значну увагу приділяють проблемі приживаності населення. Приживаність (або укорінюваність) – характеристика завершальної стадії міграційного процесу. Її розглядають водночас і як процес переходу мігрантів до складу постійного населення, і як його результат. У структурному відношенні укорінюваність включає в себе два основних компоненти адаптацію й облаштування, що відбивають взаємодію суб’єктивного й об’єктивного. Адаптація – це процес пристосування людини або соціальної групи до об’єктивних умов життєдіяльності, до нових умов соціального середовища в місцях заселення, а облаштування – перебудова цих умов відповідно до нагальних життєвих потреб суб’єкта (новосела). Адаптація проходить водночас на фізіологічному, біологічному та соціально-економічному рівнях. Пристосування новоселів до нових умов та способу життя відбувається нерівномірно. У деяких своїх формах воно завершується швидко, особливо якщо відмінності в умовах та способі життя у місцях виїзду та районах вселення незначні або в останніх кращі, ніж у перших. Але, зазвичай, адаптація – це вельми тривалий процес, часто-густо обтяжений труднощами облаштування новоселів.

За твердженням соціологів і психологів, необхідно приблизно 10 – 25 років, щоб новосели повністю адаптувалися до нового місця проживання. Деякі вчені навіть вважають, що повна адаптація, наприклад, до міського способу життя відбувається лише в третьому покоління мігрантів.

Як висновок з аналізу соціально-демографічної структури суспільства наголосимо на сучасних світових тенденціях її розвитку.

1.Зростання населення (“демографічний вибух”) в країнах, що розвиваються (Африка, Азія, Латинська Америка). Звідси існує глобальна проблема забезпечення населення продовольством, боротьба з голодом, бідністю тощо.

2.З другої половини 80-х років спостерігається незначне зниження темпів росту народонаселення в країнах “третього світу”.

3.Наявність демографічної кризи в економічно розвинутих країнах (зменшення народжуваності, постаріння населення, загроза депопуляції населення). Ця криза поглиблюється, в т. ч. в Україні.

4. В країнах з кризовим станом збільшується “навантаження” працюючих непрацюючими, кількість пенсіонерів.

5. В усьому світі має місце висока чоловіча смертність і надсмертність, тобто збільшення смертності чоловіків у працездатному віці. Ці та інші демографічні світові тенденції потребують вивчення і проведення ефективної демографічної політики, як на глобальному, так і регіональному рівнях.

 

 

Суттєве значення у розвитку соціально-демографічних відносин в суспільстві і формуванні його соціально-демографічної структури має демографічна політика. Вона постає як цілеспрямований вплив соціальних інститутів, перш за все держави, на демографічні процеси (народжуваність, смертність,