Діяльність Національного Банку України

• довіра до банківської системи, тобто рівень ризику, пов'язаний із розміщенням коштів у банках (ймовірність банківської паніки) ;
• сподіваний дохід від розміщення коштів у банках, який визначається рівнем депозитної процентної ставки банків;
• масштаби тіньової економіки, підґрунтям якої е спроба уникнути контролю за законністю бізнесу, а також спроба уникнути сплати податків;
• рівень доходів суб'єктів економіки. НБУ, регулюючи пропозицію грошей, впливає на ціну грошей, тобто на рівень процентних ставок.

НБУ має особливий правовий статус, зумовлений тим, що він поєднує у собі окремі риси банківської установи і державного органу управління. Він здійснює банківські операції, що приносять дохід (кредитування комерційних банків, операції з цінними паперами на відкритому ринку, операції з іноземною валютою тощо), але метою проведення цих операцій не є отримання прибутку. Центральний банк використовує ці операції як інструменти управління грошовим ринком (як інструменти монетарної політики), керуючись лише державними інтересами та чинним законодавством.

Правовий статус НБУ можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності.

Для реалізації цих функцій НБУ наділяється відповідними державно-владними і цивільно-правовими повноваженнями:

• він є самостійною юридичною особою;
• його майно відокремлено від майна держави;
• НБУ може ним розпоряджатись як власник;
• він не є комерційною організацією.

Організаційний статус НБУ пов'язаний із вирішенням низки важливих питань, що стосуються його діяльності, а саме:

• визначення на законодавчому рівні завдань і функцій центрального банку;
• формування статутного капіталу банку першого рівня;
• визначення взаємовідносин банку з органами державної влади;
• порядку призначення і звільнення вищого керівного складу центрального банку.

Філії (територіальні управління) НБУ не мають статусу юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти, діють від його імені в межах отриманих від нього повноважень. Завдання і функції філій НБУ визначаються Положенням, яке затверджує Правління НБУ.

 

 

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Виконанням своєї функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, – цінової стабільності (ст. 6 Закону України «Про Національний банк України»).

Основними функціями центрального банку, що визначають його місце і роль в економіці, є:

1) емісія готівки й організація грошового обігу;

2) функція «банку банків»;

3) функція банку уряду;

4) реалізація грошово-кредитної політики.

Виконання цих функцій дає змогу центральному банкові найбільш ефективно організувати діяльність дворівневої кредитної системи для забезпечення потреб суб’єктів ринку в різноманітних кредитно-фінансових послугах.

Емісія готівки й організація грошового обігу. Центральний банк має монопольне право на випуск банкнот, які є єдиним законним платіжним засобом, обов’язковим для всіх платежів на території даної країн й.

За умов золотого стандарту випуск банкнот здійснювався центральними банками під забезпечення золотом та комерційними векселями, а розміри фідуціарної емісії були чітко регламентованими. Це певною мірою забезпечувало належний зв’язок грошової маси з товарним оборотом, однак водночас знижувало еластичність грошової системи та створювало перешкоди для ефективного регулювання економіки кредитними методами.

Тепер банкнотна емісія здійснюється центральним банком у порядку кредитування уряду й комерційних банків під заставу державних цінних паперів і комерційних векселів, а також у порядку списання коштів із рахунків комерційних банків в центральному банку для підкріплення касових резервів банківських установ. Таким чином, забезпеченням сучасних банкнот є активи центрального банку – переважно у формі державних боргових зобов’язань.

Щодо емісії розмінних монет, які є другою складовою готівки нарівні з банкнотами, то їх карбування у розвинутих країнах здійснюється переважно міністерством фінансів на замовлення центрального банку. Останній відповідно до потреб обігу купує монети в казначейства за номінальною вартістю. Відтак держава має зиск від різниці між номіналом монет та фактичними витратами на їх виготовлення – так званий сеньйораж. Однак у багатьох розвинутих країнах обіг монет досить часто обмежується певними максимальними сумами платежу (у ФРН, наприклад, 5 марок розмінною монетою в пфенігах; 20 марок- монетами в марках).

Емісія готівки покладає на центральний банк також певні зобов’язання з організації грошового обігу в країні, тобто не тільки виготовлення банкнот, встановлення їх номіналів, зовнішнього вигляду й ознак платіжності, а й інкасаторських послуг для комерційних банків, заміни зношених банкнот і монет, опрацювання й запровадження єдиних правил ведення касових операцій у країні та інших заходів, що забезпечують нормальний оборот готівки.

Слід зазначити, що значення емісійної функції центрального банку нині дещо знижується, оскільки постійно зменшується питома вага готівкових платежів у загальному платіжному обороті. У розвинутих країнах їх частка не перевищує 5-10%, а сфера застосування обмежена в основному роздрібним товарооборотом. За безготівкових платежів, що здійснюються переважно комерційними банками, джерелом емісії стають їхні позичкові операції. Тому завданням центрального банку є регулювання не лише обороту готівки, а й кредитних операцій відповідно до тенденцій у змінах ВВП країни.

Функція «банку банків». Центральні банки у переважній більшості країн не вступають у безпосередні взаємовідносини з підприємствами, організаціями й населенням, а здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування інших банківських установ, уже через них впливаючи