Предмет:
Тип роботи:
Дипломна робота
К-сть сторінок:
113
Мова:
Українська
за простроченими позичками (КОпр) у загальному обсязі кредитового обороту (КОзаг) – за формулою
(2. 10)
5. Частку кредитів, наданих одному клієнтові або певній групі клієнтів (КРi) – за формулою
(2. 11)
Ці показники використовують для аналізу оборотності кредитної маси – важливої характеристики кредитної діяльності.
Найбільш простим та дешевим методом підвищення якості надаваних кредитів та попереджування ризику несплати за позикою є диверсифікація позикового портфеля.
Головними способами, застосовуваними для забезпечення достатньої диверсифікації портфеля позик, є:
1) раціонування кредиту, яке передбачає:
встановлення гнучких або жорстких лімітів кредитування за сумою, термінами, видами процентних ставок та рештою умов надання позик;
встановлення лімітів кредитування по окремих позичальниках або класах позичальників у відповідності з їх фінансовим станом;
визначення лімітів концентрації кредитів в руках одного або групи тісно пов'язаних позичальників чи партнерів згідно їх фінансового стану.
2) диверсифікація позичальників може здійснюватись також через пряме встановлення лімітів для всіх позичальників даної групи в абсолютній сумі або за сукупною питомою вагою в позиковому портфелі банку.
3) диверсифікація забезпечення позик, котре банк погоджується прийняти.
4) застосування різноманітних видів процентних ставок і способів нарахування та сплати процентів за користування позиками.
5) диверсифікація кредитного портфеля за строками. Цей спосіб має особливе значення, оскільки процентні ставки на позики різної строковості піддатливі різним розмірам коливань, а також від терміну надання позики суттєво залежить рівень ділових ризиків позичальника, котрий непрямо переймає банк.
Належний рівень диверсифікації позикового портфеля є хорошим засобом страхування ризику, але застосування тільки цього методу явно недостатньо. До того ж при встановленні лімітів кредитування опираються на дані попереднього аналізу платоспроможності, який, у свою чергу, є досить корисним методом оцінки та регулювання ризику.
Отже, з метою досягнення збалансованого, диверсифікованого кредитного портфеля слід уникати високих ризиків. На доповнення визначення гранично припустимого рівня ризику на одного позичальника банк може переглядати обсяг максимально припустимої загальної суми кредитного портфеля та величину коефіцієнта достатності капіталу (співвідношення суми кредитів до власного капіталу банку). Аби запобігти високому кредитному ризикові, варто застосовувати, для прикладу, наступні проміжні ліміти (з урахуванням максимального ліміту на загальну суму кредитів) :
Кредити на придбання, розвиток або будівництво комерційних та житлових будинків, іпотечні позики не повинні перевищувати 100% власного капіталу банку.
Споживчі позики – не більше 150% власного капіталу банку.
Кредити комерційним підприємствам не повинні перевищувати 500% власного капіталу банку.
Кредити торгівельним та збуто-постачальницьким організаціям не повинні перевищувати 350% власного капіталу банку.
Іпотечні кредити (сукупні іпотечні кредити) не повинні перевищувати 150% власного капіталу банку.
Позики на лізинг техніки, обладнання не повинні перевищувати 350% власного капіталу банку.
Звичайно, це умовні межі кредитування. Кожен банк встановлює свої межі, керуючись власною кредитною політикою. На сьогодні банківський менеджмент встановлює відповідальність стосовно кредитних ризиків та якості кредитного портфеля лишень у двох головних аспектах -- це вміння долати ризик (теоретичні та практичні знання виходу з кризових ситувцій) та здатність приймати правильні управлінські рішення. Ці та інші фактори постійно знаходяться у полі зору банкіра в процесі реалізації кредитної політики комерційного банку у взаємовідносинах з позичальниками, аналізу кредитних ризиків. Але управління якістю кредитного портфеля передбачає не тільки моніторинг, а й прийняття необхідних заходів подолання негативних наслідків. [58; 45]
Коректуючі заходи банку щодо позичальників можуть включати:
проведення переговорів щодо умов погашання боргу;
зниження рівня заборгованості за рахунок кращого управління оборотним капіталом;
залучення консультантів (з технічних, маркетингових або фінансових питань) ;
продаж активів;
рефінансування активів;
рекомендації про зміну обслуговуючого банку, підтримку з боку держави, отримання додаткового забезпечення;
надання відстрочення з умовою ретельного контролю за діяльністю позичальника (проведення регулярних зустрічей та отримання точної фінансової інформації).
Подібного роду аналіз дозволяє банкам більш обґрунтовано підходити до визначення оптимального резерву на покриття безнадійних боргів і, відповідно, проводити економічно виважене управління якістю портфеля кредитів.
Управління кредитним ризиком у формалізованому виді знаходить своє відображення в реалізації кредитної політики банку у вигляді наступних напрямів підвищення якості позик:
а) аналізу кредитоспроможності клієнта банку;
б) надання переваги мінімальному рівневі ризику (банк повинен надавати лишень ті позики, щодо яких у нього немає сумнівів у їх погашанні за номінальною вартістю) ;
в) визначення плати за ризик (класифікація позик в залежності від рівня ризику, визначення ціни кредиту у відповідності до необхідності покриття ризику) ;
г) використання різних прийомів та методів страхування кредитів та кредитних ризиків, включаючи хеджування на страховому ринку з використанням кредитних форвардних, ф'ючерсних контрактів, опціонів.
В останні роки при розробці кредитної політики в галузі ризик-менеджменту комерційні банки аналізують сукупний ризик з точки зору так званого портфельного підходу. Позики банку можуть розглядатися як портфель ризикових активів, доходи за якими будуть відрізнятися залежно від ступеня притаманного їм ризику. Сукупний ризик портфеля зменшуватиметься, якщо банк може диверсифікувати свої кредитні активи або провести інші заходи мінімізації ризику.
Портфельна диверсифікація «працює» на зменшення ризику тільки у тому разі, якщо ризик несплати за однією позикою не залежить від ризику несплати за іншою,