Економічна і соціальна географія україни

Для України зазначимо три особливості: 1) оскільки Україна часто втрачала свою державність, то не завжди можна говорити про державну територію; 2) державна територія України починаючи з XVIII ст. була меншою, ніж етнічна, тобто її кордони проходили всередині меж етнічної території; 3) геополітичним ядром України завжди було Подніпров'я.

2. Умовно вчені виділяють три українські держави у ході формування сучасної території країни. Вважається, що першою проукраїнською державою була Антська держава (4-6ст), яка являла собою племінне військове об’єднання. Перша українська держава існувала у часи розвитку Київської Русі (10-13ст ) державна територія простяглась у південно-північному напрямі від Чорного до Балтійського морів. Коли Київська держава по суті розпалася, то її державно-політичне ядро перемістилося на захід у Галицько-Волинське князівство. Ядром організації Другої української держави тоді стало Запоріжжя — козацька республіка (Козацька держава). В результаті війни сформувалася українська держава з територією значно меншою, ніж етнічні українські землі, — без Галичини, Буковини, Закарпаття, Західного Полісся і Західної Волині. Третя українська держава формувалася на уламках Російської та Австро-Угорської імперій, які розпалися після Першої світової війни. Після Другої світової війни остаточно сформувалася сучасна державна територія України. 

Сучасна українська держава бере початок і 16 липня 1990 р., коли Верховною Радою УРСР було проголошено Декларацію про державний суверенітет України. Процес зародження сучасної держави тривав протягом другої половини 1990 і всього 1991 років. У 1991 р., який став переломним, було проголошено повну незалежність України. Це сталося у результаті рішення Верховної Ради від 24 серпня і прийняття Акта проголошення незалежності України, а також референдуму 1 грудня цього ж року.

3. Україна унітарна держава. В систему адміністративно-територіального поділу входять Автономна Республіка Крим, 24 адміністративні області, а також міста республіканського підпорядкування — Київ та Севастополь.

Адміністративна область — це частина території України, що має чітко визначені кордони та органи місцевого самоврядування. Середня площа області в Україні складає 24 тис. км. кв. Найбільші за площею — Одеська (33,3 тис.км.кв.), Дніпропетровська, Чернігівська (по 31,9 тис.км.кв.) області. Найменшими є відповідно Чернівецька (8,1 тис.км.кв.), Закарпатська (12,8 тис.км.кв.). Більшість областей України мають вихід до її державних кордонів. Повністю внутрішніми є п’ять областей. П’ять областей і Крим мають вихід до морів. Кожна область ділиться на адміністративні райони, всього їх нараховується 489 — в середньому 19 районів на одну область. В усіх областях та Криму є також міста обласного підпорядкування — 163. За конституцією України 1996 р. Автономна Республіка Крим являється автономною територією, невід’ємною частиною України та не володіє статусом національного державного утворення. 

 

1. Охарактеризуйте основні властивості державної території України.
2. Які етнічні землі Україні простягається поза межами держави?
3. Розкрийте особливості сучасного адміністративно-територіально устрою.
4. Походження назви «України» та державна символіка.

 

 

1. Основні поняття та класифікація природних ресурсів.
2. Структура ПРП.
3. Характеристика та оцінка природних умов та ресурсів України.

 

1. Природні ресурси (ПР) — тіла і сили природи, які на даному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можна використати для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності.

Треба відрізняти від природних ресурсів інше поняття — природні умови.

Природні умови (ПУ) — це тіла і сили природи, що на даному рівні розвитку продуктивних сил мають істотне значення для життя і діяльності людського суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і обслуговуючій діяльності людей.

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) — це сукупна продуктивність природних ресурсів, засобів виробництва і предметів споживання, виражена в їхній суспільній споживній вартості.

Є багато класифікацій природних ресурсів: природно-географічна, екологічна, економічна, комбінована, економіко-географічна тощо.

Природно-географічна класифікація ПР — поділ ПР на групи залежно від того, в якій земній сфері вони утворилися і перебувають — літо -, гідро-, атмо- чи біосфері: ресурси земної кори (літосфери) — мінеральні (корисні копалини), земельні; ресурси гідросфери — водні; ресурси атмосфери — повітряні; ресурси біосфери — рослинні (флористичні) та тваринні (фауністичні) тощо.

Екологічна класифікація ПР — поділ ПР на вичерпні і невичерпні. Вичерпні—це ті ПР, які у процесі їх використання зменшуються у запасах. Сюди належать усі ресурси літосфери—так звані корисні копалини. Відповідно, вичерпні ресурси поділяються на відновлювані і невідновлювані. Відновлюваними є всі ресурси біосфери, але всі вони потребують раціонального й регламентованого використання. Невідновлювані ресурси представлені мінеральною сировиною та паливними ресурсами.

Невичерпні природні ресурси—це ті, які у процесі їх використання кількісно не зменшуються. Наприклад, ресурси сонячної радіації, енергії вітру, припливів, тепла земних надр тощо. 

Економічна класифікація—поділ ПР на групи залежно від їх використання в окремих галузях господарства. Передусім виділяються ресурси виробничої сфери і ресурси сфери послуг. Ресурси виробничої сфери поділяються на промислові та сільськогосподарські. До ресурсів промислового сектора належать: паливно-енергетичні, металургійні, ресурси хімічної сировини, ресурси сировини для виготовлення мінеральних будівельних і конструктивних матеріалів. До сільськогосподарських природних ресурсів належать передусім земельні, ґрунтові, ресурси сонячного тепла, водні ресурси. Другу велику групу становлять ресурси