Економічна соціологія

благ і послуг, регульована історично сформованими в даній країні типом культури, системою управління і соціальною структурою суспільства.

Рушійною силою його є соціально-економічні потреби та інтереси соціальних груп, що регулюють їх поведінку в сфері економіки. Соціальний механізм розвитку економіки реалізується як на рівні країни в цілому, так і на рівнях регіону, області, міста, району, а також на відповідному рівні організаційної структури виробництва – відомства, об'єднання, підприємства, фірми тощо. Отже, має місце множинність окремих соціальних механізмів, що діють на різних рівнях територіальних та організаційних структур економіки. Соціальний механізм розвитку економіки об'єднує окремі соціальні механізми, зокрема: „механізм соціального управління”, „механізм демографічного розвитку”, „механізм впровадження досягнень науки у практику”, „механізм організації та стимулювання праці” та інші. Взаємодіючи з основним соціальним механізмом розвитку економіки, вони визначають зміст, спрямованість соціально-економічних процесів, ефективність економічної діяльності, особливості економічної поведінки тощо. Вивчення соціального механізму розвитку економіки та його окремих проявів спрямоване на підтримання його нормального функціонування, виявлення дисфункцій, суперечностей і складностей у розвитку економіки.

Дія цього механізму перетворює розвиток економіки на соціальний процес, який розглядають у вертикальному і горизонтальному ракурсах. Вертикальний ракурс реалізується стосовно різних рівнів територіальної структури суспільства (країна, регіон, область, місто, район), організаційно-управлінської структури виробництва (відомства, об'єднання, підприємства, фірми тощо). На кожному з них функціонують специфічні соціально-економічні групи, що здійснюють особливі види діяльності.

Горизонтальний ракурс виявляє себе через горизонтальні соціально-економічні взаємодії:

між підприємствами й організаціями конкретних галузей виробництва у межах певного регіону, області, міста, району;

між різними соціально-демографічними і професійними групами, що займаються економічною діяльністю – робітниками, селянами, інженерами, службовцями, менеджерами, підприємцями як у межах конкретної господарюючої одиниці, так і в ширших соціально-економічних сферах;

між різними регіонами, областями, містами, галузями виробництва, соціально-демографічними і професійними групами країни.

Категорія “соціальний механізм розвитку економіки” конкретизується у процесі розгляду такої важливої категорії економічної соціології як “соціально-економічні відносини”.

З погляду економічної соціології соціально-економічні відносини (за визначенням українського ученого В. Тарасенка) є різновидом суспільних відносин, пов'язаних з особливою діяльністю людей та їхньою взаємодією, спрямованих на забезпечення матеріальних потреб людського життя та досягнення певних соціальних переваг і цілей.

Соціально-економічні відносини – це відносини, які виникають між людьми, груами людей з приводу матеріальних речей, обставин, проблем: виробництво, розподіл, обмін, володіння, використання, споживання.

Система соціально-економічних відносин є складною і розгалуженою. Можна виокремити чотири великі групи соціально-економічних відносин:

Перша група об'єднує виробничі відносини, які виникають виключно в процесі виробництва матеріальних засобів до життя. Це, зокрема, відносини власності на засоби й результати виробництва, відносини між різними соціальними групами, які посідають неоднакове місце у виробництві, організаційно-управлінські та технологічні відносини.

Друга група соціально-економічних відносин – розподільчі. Вони виникають з приводу розподілу в суспільстві каналів доступу до життєвих благ і способів їх привласнення. Ці канали доступу і способи привласнення нерівноцінні, тому сутність розподільчих відносин полягає у забезпеченні соціальним суб'єктам найрізноматніших позицій на шкалі розподілу соціальних благ. Окремої сфери, яка б концентрувала б у собі розподільчі відносини, не існує. Ці відносини безпосередньо вплетені у виробництво, обмін, споживання.

Третя група соціально-економічних відносин – обмінні (купівлі-продажу, попиту-пропозиції) відносини. Це переважно ринкові відносини між “продавцями”, “покупцями” та “посередниками”. Сферою відтворення цих відносин є система торгівлі, комерції, бізнесу. Як правило обмінні відносини опосередковуються грішми, грошовим способом привласнення, рідше відбувається прямий обмін продуктами – бартерна торгівля.

Четверта група соціально-економічних відносин – відносини у сфері споживання, які виникають задля задоволення безпосередніх потреб людей як споживачів. Це практичне, цілеспрямоване, зумовлене потребами ставлення індивідів до засобів задоволення своїх потреб, інтересів, що передбачає наявність цих засобів та уміння користуватися ними.

Загальною ознакою соціально-економічних відносин є суб'єктність, тобто соціально-економічні відносини мають свого носія, котрий їх створює, реалізує, підтримує, регулює, психологічно забарвлює, наділяючи їх суб'єктивним сенсом – мотивацією, метою, емоціями, оцінками тощо.

До основних соціальних функцій економічних відносин відносять такі: забезпечення й обслуговування руху матеріального багатства в суспільстві (вироблення, використання і повернення його у природу у вигляді різних спрацьованих елементів) ; відтворення й утвердження людини як носія суспільних відносин; майнове розшарування суспільства; організація і стабілізація спільного життя людей.

Зміст економічних відносин становлять відповідні діяльність і поведінка людей, що є виявом їхнього економічного життя. Таким чином, зміст розкривається через три категорії: економічне життя, економічна діяльність, економічна поведінка.

Економічне життя – узагальнена категорія, якою позначається вся сукупність економічних відносин, діяльності та поведінки людей, які діють у суспільстві. Протікає економічне життя переважно в економічній сфері суспільства, де люди взаємодіють насамперед як економічне суб'єкти, з власними інтересами, цілями. Його рушії – економічні інтереси індивідів, їхніх груп та об'єднань.

Економічне життя – це частина суспільного життя, що пов'язана з конкретно-історичною, свідомою, предметною та цілеспрямованою економічною діяльністю людей щодо виявлення, узгодження та реалізації їх соціально-економічних інтересів у процесі господарської діяльності, виробництва матеріальних благ і послуг, ведення домашнього господарства

Економічне життя суспільства охоплює: соціальні суб'єкти, їх потреби та інтереси, відносини й діяльність, економічні інтереси й норми, свідомість і культуру тощо. Воно виявляється в багатоманітних формах: це процес вироблення й реалізації соціально-економічних програм, соціально-економічного курсу, процес устрою та функціонування економічних систем,