Економічні аспекти регіональної політики США

Але Середній Захід багатий не тільки вугіллям та рудою. Його багатство становлять також виключно сприятливі ґрунтові та агрокліматичні умови. Займаючи всього 1/5 території США, він дає близько 1/2 їх сільськогосподарської продукції. В межах цього макрорайона знаходиться молочний пояс, для якого характерні великі ферми. Молоко, масло, сир розходяться звідси по всій країні. В його межах і кукурудзяний пояс, де фермери розводять м'ясну худобу і свиней. Тут і пояс ярої пшениці, яка давно вже витіснила природні ландшафти прерій. А південніше – пояс озимої пшениці.

Американський Південь довгий час розвивався значно повільніше Північного Сходу і Середнього Заходу, перш за все із-за переважання рабовласницького плантаційного господарства. Протягом півтора століть це були володіння «короля-бавовни». І згодом Південь служив аграрно-сировинним придатком більш розвинених макрорайонів. З них асоціювалося уявлення про бідності, відсталості, крайніх проявах расизму. [2]

Однак в останні десятиліття цей традиційний образ Півдня значною мірою пішов у минуле. Регіон посів перше місце в країні з видобутку нафти, природного газу, вугілля, фосфоритів, по потужності електростанцій, нафтохімічних комбінатів. Тут тепер концентрується 9/10 випуску тканин, тютюнових виробів.

Захід – наймолодший за часом освоєння макрорайон США і найбільший по території. Тому, мабуть, контрастність у його межах виражена особливо сильно. Тут найвищі в країні гори, глибокі каньйони, найбільші пустелі (не випадково штат Арізона іменують «Єгиптом в Америці») і самі родючі долини. Тут найбільша змішання англо-американської, іспано-американської, азіатсько-американської та індіанської культур, найбільш разюче поєднання величезних міст і майже безлюдних просторів. Тут і найбільше, мабуть, контрасти в рівні життя людей.

Довгий час Захід спеціалізувався на добувної промисловості та пасовищному тваринництві. Швидкий його розвиток почався лише після другої світової війни, і з тих пір за темпами економічного зростання він обганяє інші макрорайони.

 

Рис. 2. Місто Лос-Анджелес

 

Лос-Анджелес – одне з найбільших по площі міст світу, він простягнувся вздовж узбережжя океану на 100-120 км, а на його вулицях-шосе номери будинків доходять до 12 і навіть 16 тис. Це також саме «одноповерхове» з міст США. В агломерацію Лос-Анджелеса входить понад 220 населених пунктів, і 3/4 її населення живе в передмістях.

Другий найважливіший центр Каліфорнії – Сан-Франциско, який вважається чи не найкрасивішим містом США, а до піднесення Лос-Анджелеса була економічною і культурною столицею Каліфорнії, так і всього Заходу. Поблизу Сан-Франциско знаходиться знаменита Силіконова долина.

 

 

Вже з 60-х років регіональна політика в США стає обов'язковою функцією державного регулювання соціально-економічного розвитку країни як для федерального уряду так і для окремих штатів. Дана політика обумовлена не тільки бажанням усунути регіональні протиріччя, але і стимулювати економічне зростання зі зміною структури господарства.

До 60-х років регіональна політика в США здійснювалася тільки штатами та місцевими органами, що перешкоджало погодженням державних заходів регіонального характеру в масштабах всієї країни.

Пізніше відбувся перерозподіл компетенції регіонального розвитку на користь федеральних органіввлади. Так були значно розширені повноваження федерального уряду в сфері соціально-економічного розвитку та охорони навколишнього середовища.

Основною формою реалізації регіональної політики в США є різного роду цільові регіональні програми. Загальнодержавні регіональні програми розглядаються на рівні федеральної законодавчої та виконавчої влади США та фінансуються з федерального бюджету. Найбільш важливі рішення за такими програмами приймаються конгресом СШАА який визначає генеральні цілі регіональних програм, сукупність приватних програмних заходів і максимально допустимі розміри асигнувань з федерального бюджету, а також встановлює права та обов'язки органів на які покладається керівництво проведенням програмних заходів. Періодично конгрес проводить слухання про хід реалізації здійснюваних програм. [9]

У виробленні та координації політики регіонального розвитку на федеральному рівні бере участь велика кількість підрозділів: управління по розробці політики та Адміністративно-бюджетне управління при президентові, міжвідомча координаційна радата федеральна консультативна рада з економічного розвитку і федеральні регіональні ради при уряді. Крім того, створено відповідні комісії при конгресі США. Керівництво регіональними програмами здійснюють не самі регіони, а система спеціальних незалежних установ в системі федерального уряду і спеціально створених спільних федерально-штатних органів.

Соціально-економічна та інституціональна структура США історично вдало склалася таким чином, що її основою є реальне забезпечення безперешкодного дії специфічних механізмів різних типів виробничих відносин, що забезпечують розвиток і конкурентоспроможність країни. Розгляд особливостей одного з базових секторів відтворювальної системи, приватно-комерційних компаній, переконливо підтверджує тезу про те, що економіка США являє собою найбільшою мірою розвинену, «очищену» капіталістичну систему, в основі функціонування якої в даний час лежить все більш збалансований імператив забезпечення соціально-економічної ефективності.

В умовах переходу на людинооріентовану модель розвитку економічна ефективність не може реалізовуватися без ефективності соціальної. Американська економіка являє собою систему, в якій соціальні фактори розвитку виробляються в ході еволюції цієї системи, відповідно до її власної сутнісної внутрішньою логікою. Соціально-економічна політика США та її ефективність не нав'язується ззовні, а є викликаною необхідністю результатом і продуктом розвитку і умовою і передумовою виживання. Конкретними проявами цього процесу є орієнтація на висококваліфіковані кадри, активну участь корпорацій у процесі підготовки та перепідготовки кадрів, соціальних програмах,