Економічні аспекти регіональної політики США

Відповідно до огляду двохсот глобальних будівельних компаній, Вашингтон у 2009 році став лідером з іноземних інвестицій у нерухомість, випередивши при цьому Лондон і Нью-Йорк. Журнал Expansion в 2006 році оцінив місто як краще серед десятка областей в країні з точки зору найбільш сприятливої ділової обстановки і економічного зростання. Вашингтон є третім в списку міст Америки, після Нью-Йорка і Чикаго, за кількістю офісів комерційних компаній в місті. У 2008 році, незважаючи на національний економічний криза і спад цін на житло, місто зайняв друге місце в списку довгострокових ринків нерухомості в Америці, опублікованому журналом Forbes. [10]

 

 

У 2009 році, коли новий президент США Барак Обама вступив на посаду президента, у світі і в американській економіці лютує економічна криза. Тому цілком природно, що головним завданням нового президента була боротьба з кризою і виведення економіки з рецесії. Головними заходами, які були обрані адміністрацією нового президента для боротьби з кризою, були значне збільшення державних витрат при скороченні податків і надання бізнесу ліквідності (грошей) у майже необмеженому обсязі. У цих цілях була знижена основна ставка Федеральної резервної системи, що повинно було полегшити доступність грошей для банків, і за рахунок цього – як сподівалися у ФРС – у США повинні були зростати обсяги кредитування.

На думку аналітиків, американські власті тоді «викупили кризу», виробляючи велику кількість грошей і роздавши їх усім, хто мав потребу в них. Здавалося б, криза 2008 року стала пройденим етапом. Однак тодішні рятівні заходи створили в подальшому дві проблеми, які можуть у недалекому спровокувати нову хвилю кризи.

«Справа в тому, що скорочення податків і збільшення витрат призвело до зростання бюджетного дефіциту до 10% від ВВП і зростання боргу уряду, який у січні 2011 року перевищив позначку у 14 трлн. доларів. Тільки в 2010 році борг збільшився на 1, 7 трлн доларів (1, 3 трлн – дефіцит бюджету і 0, 4 трлн. – проценти) з 12, 3 трлн до 14 трлн; а це зростання майже на 14%, при тому що економіка в цілому в той же рік зросла лише на 2, 7%. Надалі фінансувати борг буде все важче й важче, оскільки в такому обсязі в світі просто не знайдеться покупців. Це пряма дорога в дефолт. У той же час, скорочення дефіциту бюджету – неважливо за рахунок чого – скорочення витрат або збільшення податків, – повністю знищить всі посткризове відновлення.

Під час передвиборної кампанії 2012 року кандидат від партії демократів Барак Обама пропонував оздоровити американську економіку шляхом збереження пільгової податкової ставки для середнього класу і збільшення податкового тягаря для забезпеченої верстви населення. Після переобрання американський президент повторив ці принципи своєї політики на першій публічній промові з питань економіки. На думку Барака Обами, необхідно припинити дію сприятливих податкових ставок щодо заможних американців, чий річний дохід перевищує 250 тисяч доларів. За попередніми підрахунками, ця міра дозволить приборкати зростання бюджетного дефіциту в трильйон доларів.

Однак республіканці не згодні з Б. Обамою і його прихильниками. З точки зору політичних опонентів глави США, держава може отримати додатковий дохід за рахунок усунення численних прогалин в податковому законодавстві країни, зберігши при цьому пільгові податкові ставки для всіх американських громадян без винятку. Також представники республіканської партії вважають за необхідне реформувати програми соціальної допомоги пенсіонерам та малозабезпеченим.

Незважаючи на численні критичні зауваження на адресу Барака Обами і проведеної ним економічної політики, журнал ForeignPolicy помістив американського президента на 8 місце в рейтингу видатних мислителів планети. Редактори видання вважають, що він зробив набагато більше для того, що б вивести економіку з кризи, ніж готові визнати його критики», а також за обережну зовнішню політику, вигідно відрізняється від «ковбойської дипломатії» його попередника Джорджа Буша, передає «Голос Америки». [6]

На думку Нобелівського лауреата з економіки 2007 року ЕрікаМаськіна, «стратегія Обами із збереженням державних витрат і при цьому з можливим підвищенням податків для дуже багатого населення є розумною стратегією на наступні кілька років. Переобрання Обами – це шанс для сильного скорочення витрат на оборону. Не варто також забувати про те, що Обамі вдалося завершити одну війну, війну в Іраку. І це повинно забезпечити додатковий простір для скорочення витрат на оборону. До 2014 року він планує закінчити війну в Афганістані, і це також дозволяє скоротити даний вид витрат».

Що стосується інших аспектів економічної політики Б. Обами, то, приміром, проблема безробіття буде вирішуватися шляхом стимулювання окремих галузей виробництва. Зокрема, Обама в своєму плані обіцяє значне зростання у виробничому секторі в наступні чотири роки, що дозволить створити 1 млн. робочих місць у цій галузі до 2016 року. Крім того, президент має намір забезпечити роботою 100 тисяч викладачів математики та природничих наук. А програма співпраці коледжу і компаній посприяє створенню ще 2 мільйонів робочих місць.

 

 

Основною формою реалізації регіональної політики в США є різного роду цільові регіональні програми. Загальнодержавні регіональні програми розглядаються на рівні федеральної законодавчої та виконавчої влади США та фінансуються з федерального бюджету. Найбільш важливі рішення за такими програмами приймаються конгресом США який визначає генеральні цілі регіональних програм, сукупність приватних програмних заходів і максимально допустимі розміри асигнувань з федерального бюджету, а також встановлює права та обов'язки органів на які покладається керівництво проведенням програмних заходів. Періодично конгрес проводить слухання про хід реалізації здійснюваних програм.

У виробленні та координації політики регіонального розвитку на федеральному рівні бере участь велика кількість підрозділів: управління по розробці політики та Адміністративно-бюджетне управління при президентові, міжвідомча координаційна рада та федеральна консультативна рада з економічного розвитку і федеральні регіональні ради при уряді. Крім того, створено відповідні комісії при конгресі США. Керівництво регіональними програмами здійснюють не самі регіони, а система спеціальних незалежних установ в системі федерального уряду і спеціально створених спільних федерально-штатних органів.

Соціально-економічна та інституціональна структура США історично вдало склалася таким чином, що її основою є реальне забезпечення безперешкодного дії специфічних механізмів різних типів виробничих відносин, що забезпечують розвиток і конкурентоспроможність країни. Розгляд особливостей одного з базових секторів відтворювальної системи, приватно-комерційних компаній, переконливо підтверджує тезу про те, що економіка США являє собою найбільшою мірою розвинену, «очищену» капіталістичну систему, в основі функціонування якої в даний час лежить все більш збалансований імператив забезпечення соціально-економічної ефективності.

В умовах переходу на людинооріентовану модель розвитку економічна ефективність не може реалізовуватися без ефективності соціальної. Американська економіка являє собою систему, в якій соціальні фактори розвитку виробляються в ході еволюції цієї системи, відповідно до її власної сутнісної внутрішньою логікою. Соціально-економічна політика США та її ефективність не нав'язується ззовні, а є викликаною необхідністю результатом і продуктом розвитку і умовою і передумовою виживання. Конкретними проявами цього процесу є орієнтація на висококваліфіковані кадри, активну участь корпорацій у процесі підготовки та перепідготовки кадрів, соціальних програмах, страхування, пенсійне забезпечення, екологічних тощо проектах. [13]

 

 

Боринець С. Я. Міжнародні фінанси. – Київ: Знання-Прес, 2007.

Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ. /Кер. авт. кол. і наук. ред. Циганкова Т. М. – К. : КНЕУ, 2008.

Економіка підприємства: Підручник/За ред. – Київ: КНЕУ, 2007.

Міжнародна інвестиційна діяльність: Підручник/За ред. Лук'яненка Д. Г. – Київ: КНЕУ, 2008.

Шевчук В. Міжнародна економіка: Теорія і практика. – Навчальний посібник. – Львів: Каменяр, 2007.

Э. А. Уткин, А. Ф. Денисов «Государственное и региональноеуправление» ИКФ «ЭКМОС», 2002.