Економіка і організація діяльності об’єднань підприємств

•військова сфера, включаючи спільні науково-дослідні роботи й

торгівлю зброєю;

•міжнародний інжиніринг;

•міжнародний лізинг;

•підготовка за кордоном науково-технічних кадрів;

•контроль за міжнародним ринком інформаційних послуг;

•безпосередня участь у розробці міжнародних угод зі стандартизації та інших напрямів, що забезпечують узгодженість дій ТНК

на світовій арені;

•науково-технічні зв'язки в рамках двосторонніх і багатосторонніх угод ТНК, включаючи їх стратегічні союзи.

Основний обсяг прямих закордонних інвестицій і, відповідно, виробничої та іншої діяльності ТНК сконцентровано всередині «тріади»: Європейський Союз (ЄС) — США — Японія, що зумовлено специфікою розвитку сучасного етапу науково-технічної революції і, у зв'язку із цим, структурною перебудовою національних господарств. Про це свідчить і розміщення закордонних філій ТНК: 45 % розміщено в промислове розвинених країнах, 41 % — у країнах, що розвиваються, 13 % — у країнах Східної Європи. ТНК посідають найвищі поверхи господарської структури. Так, 60 % американських І японських ТНК діють у сфері обробної промисловості, 37 % — у галузях обслуговування й тільки 3 % — у первинному секторі (добувна промисловість).

ТНК посідають провідні позиції у світовому виробництві, зокрема в галузях електроніки, автомобілебудування, у хімічній і фармацевтичній промисловості.

За офіційним визначенням ЮНКТАД, транснаціональна корпорація (transnational corporation,multinational corporation, multinational company, multinational enterprise) — це підприємство, що об'єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності в двох чи більше країнах і проводить єдину політику і загальну стратегію завдяки одному або декільком центрам прийняття рішень.

Транснаціональна корпорація як форма підприємництва — це міжнародне об'єднання, засноване на пайовій участі в капіталі, юридичні права і зобов'язання якого відособлені від прав і зобов'язань його учасників.

Існують різні типи транснаціональних корпоративних об'єднань. Найпоширенішим серед них є акціонерне товариство, що мобілізує капітал шляхом випуску цінних паперів — акцій та облігацій. Власники акцій товариства є співвласниками і мають право на участь в управлінні ним. Хоч юридичне корпорація належить акціонерам, вони рідко залучаються до управління нею. Частіше їх управлінський вплив обмежується виборами керівних органів корпорації та участю в розробці стратегії господарської діяльності. Тому реальна влада зосереджується в руках керівників, що повсякденно здійснюють управління корпорацією. Головна особливість акціонерного товариства — вільний обіг його цінних паперів на відкритому ринку цінних паперів.

Власники облігацій одержують фіксований прибуток і є лише кредиторами. Вони не беруть участі в управлінні.

Іншим поширеним видом міжнародних корпорацій є багатонаціональна компанія (БНК).

БНК — це корпорація, у якій головна компанія належить капіталу двох або більше країн.

Деякі автори поділяють БНК на дві категорії. До глобальної компанії відносять таку, яка інтегрує воєдино господарську діяльність, що здійснюється в різних країнах. Подібна компанія проектує видання чи схему надання послуг стосовно певного сегмента світового ринку або в різних країнах виготовляє складові одного виробу. Багатонаціональною компанією називають компанію, що допускає великий ступінь незалежності при проведенні операцій у кожній з країн.

Форми й методи міжнародних економічних зв'язків, які застосовують БНК, сприяли перетворенню їх на ТНК. Зростання кількості й потужності ТНК і їх панівної ролі на світовому ринку пояснюється розвитком організаційних форм і методів міжнародної діяльності.

Міжнародні корпорації перетворили світову економіку на економіку, що базується на міжнародному виробництві. Вони забезпечили розвиток НТП в усіх його напрямах:

•підвищення технічного рівня та якості продукції;

•зростання ефективності виробництва;

•вдосконалення форм внутрішньокорпоративного менеджменту.

У процесі свого становлення й розвитку ТНК проходять певні фази, їх визначили американські дослідники в галузі управління Дж. Стопфорд і Л. Уелс під час вивчення організаційних змін у структурі фірм у процесі зростання корпорацій та їх перетворення на ТНК.

Фази розвитку ТНК:

1.Розмір фірми невеликий, управління здійснює один менеджер. Із

зростанням фірми на ній створюються функціональні відділи: з

виробництва продукції, продажу, фінансів тощо. Така структур

на зміна розглядається як початок другої фази розвитку фірми.

2. Внутрішня структура фірми в другій фазі дає їй змогу забезпечити значне зростання за рахунок збільшення виробництва продукції та організації збуту в межах внутрішнього ринку. Розвиток структури зумовлює поділ кожного функціонального відділу на декілька підвідділів або груп. Менеджер фірми й функціональні відділи і надалі є основними елементами схеми управління. Часто фірми виробляють продукцію однієї номенклатури й тому зберігають стабільність операцій. Зростання фірми відбувається завдяки вертикальній інтеграції.

3. Збільшення кількості нових видів продукції або вихід на нові ринки порушує рівновагу внутрішньої структури, що склалася в другій фазі. Рішення фірми про запровадження нової структури управління розглядається як початок третьої фази розвитку фірми. 

Відмінності між другою і третьою фазами такі:

•організація виробничих відділів у третій фазі ніби копіює структуру всієї фірми у другій фазі;

•у третій фазі кожен відділ розглядається як центр прибутків не

залежно від діяльності інших відділів;

•функції президента в третій фазі істотно змінюються — він зосереджує свою увагу на стратегії розвитку корпорації та на досягненні балансу між її різними відділами;

•визначальною рисою другої фази є відмінність у функціях між

структурними елементами схеми корпорації, третьої фази —

відмінність у продукції, що випускається;

•структура