Економіка і організація діяльності об’єднань підприємств

Великі ПФГ, як правило, мають цілу мережу науково-дослідних підрозділів і діють за принципом «наука — виробництво — фінансові структури — ринок». Ще один напрям їх діяльності — це придбання компаній, які досягли успіху в розробці технологій, що дає можливість доповнити й збагатити їхню технологічну базу. Фінансуючи венчурні фірми, компанія фактично контролює її діяльність. Крім того, набуло поширення явище, коли ПФГ скуповують венчурні фірми, які є перспективними щодо так званих довгострокових інтересів ПФГ.

Набувають поширення ПФГ і в країнах СНД. Зокрема, у Російській Федерації офіційно зареєстровано 72 ПФГ (у 1993 — одна). У складі цих об'єднань підприємств — 1121 юридична особа, у тому числі 154 — фінансово-кредитні установи. Загальна кількість зайнятих у ПФГ — близько 4 млн. чол., річний обсяг виробництва — 65 млрд руб.

Групування підприємств у багатьох випадках є їх самостійною реакцією на проблеми, що виникають в економіці:

•розрив господарських зв'язків;

•нестача оборотних коштів;

•скорочення бюджетного фінансування;

•тиск з боку сильних конкурентів на внутрішньому й зовнішньому ринках;

•відсутність погодженості в управлінні тими технологіями, які

не пов'язані з підприємством.

Підприємства, об'єднуючись у ПФГ, одержують широкі перспективи для розвитку:

•кооперування в постачально-збутовій діяльності задля скорочення транспортних витрат;

•підвищення погодженості дій підприємств в умовах виробничого кооперування;

•розширення кола інвесторів, зміцнення відносин з кредитно-фінансовими установами;

•об'єднання інвестиційних ресурсів;

•оптимізація матеріально-фінансових потоків;

•зменшення потреби в оборотних коштах на підставі зміцнення

платіжної дисципліни партнерів по групі, високооборотних товарних кредитів, векселів, транспортних цін тощо;

•полегшення відстоювання групових інтересів у державних ін

станціях;

•прагнення скористатися потенційними можливостями інтеграції без жорсткої централізації контролю за ресурсами.

 

Одним з визначальних чинників подальшого розвитку ПФГ є взаємовідносини між підприємствами об'єднань і банками. Останнім часом банки все більше намагаються вийти за межі розрахунково-касового обслуговування підприємств, а купівля ними акцій промислових підприємств свідчить про наміри банків довгостроково співпрацювати в структурі ПФГ.

На підставі аналізу діяльності таких структур в інших країнах необхідно розробляти власні механізми інтеграції капіталу в структури ПФГ власної країни.

Розглядаючи єдину поки що офіційно створену в Україні ПФГ «Титан», можна зазначити, що вона має потужне головне підприємство — ДАК «Титан», яке є інтегрованою корпоративною структурою із значним потенціалом — загальна чисельність працюючих у 2001 році становила 7200 осіб, у тому числі на материнському підприємстві — 4824 працівники. Фінансово-інвестиційний компонент групи має підпорядкований характер. Інвестиційні можливості банку «Форум», що входить до ПФГ, обмежені — власний капітал усього банку на початок 2002 р. становив 57,53 млн руб. Науковий потенціал зосереджено в трьох наукових установах. Структурно-логічна схема ПФГ «Титан» зображено на рис. 9.4 [6].

Найуразливішим місцем даної ПФГ є недостатній розвиток науково-технічного потенціалу, слабка інноваційна структура. У результаті компанія фактично майже не проводить НДДКР.

Головними причинами такого стану є дефіцит практичного досвіду, нескоординованість зусиль різних відомств, що відповідають за забезпечення державних і приватних інтересів, невідпрацьованість процедур виявлення проблем у практичній реалізації завдань щодо створення й функціонування українських ПФГ. Тому спочатку необхідно спрямувати зусилля на активізацію розробки основних законодавчих положень, формування українських ПФГ та порядку використання їх потенціалу.

ЛЕКЦІЯ 10. ГЛОБОЛІЗАЦІЯ РИНКІВ ТА ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ КОРПОРАЦІЇ (ТНК)

План

1.Транснаціональний капітал і форми підприємництва

2.Економічна природа ТНК

3.Економічний механізм діяльності ТНК

4.Фінанси ТНК

5.Формування та реалізація стратегій ТНК

6. Наддержавне регулювання діяльності ТНК

 

10.1. ТНК як суб'єкт світового господарства

10.1.1. Транснаціональний капітал і форми підприємництва

Транснаціоналізація в підприємницькій сфері реалізується в діяльності великих геоцентричних компаній, що функціонують як міжнародні корпорації. Останні є міцною економічною силою, яка пов'язує національні господарства між собою і визначає економічний розвиток окремих країн та світу в цілому. Такі корпорації дістали назву транснаціональних.

Транснаціональна корпорація (ТНК) — це міжнародна фірма, яка має свої господарські підрозділи у двох або більше країнах і керує цими підрозділами з одного чи декількох центрів на основі такого механізму прийняття рішень, який дозволяє проводити узгоджену політику й загальну стратегію, розподіляючи ресурси, технології і відповідальність для досягнення найвищого результату — прибутку.

За даними ООН, у світі нараховується близько 200 тис. ТНК, яким належить більш як 250 тис. філій за кордоном. Під безпосереднім контролем ТНК з різним ступенем інтеграції перебуває переважна більшість усіх виробничих активів світу й 80 % нових технологій.

Міжнародні транснаціональні економічні сили мають високий ступінь концентрації. Про це свідчить той факт, що 1 % материнських ТНК володіє 50 % всього обсягу прямих закордонних інвестицій (загальних активів закордонних філій).

Визначальний вплив ТНК на світовий розвиток виявляється через систему їх міжнародних науково-технічних зв'язків, з яких найбільш характерними є такі:

•зовнішня технологічна торгівля, включаючи торгівлю машина

ми, обладнанням, патентами, ліцензіями, ноу-хау тощо;

•експорт капіталу з метою здійснення великих науково-технічних проектів, інвестицій у наукомісткі галузі виробництва (електроніка, інформатика, біотехнологія, нові матеріали тощо), будівництва підприємств та інших