Економіка і організація діяльності об’єднань підприємств

Інвестор, який дбає про зменшення ризику вкладень в акції, може орієнтуватися на загальноприйняті його показники. Кількісно ризик кожного конкретного активу й валюти характеризується статистичними показниками їхньої мінливості. Такі показники наводяться у фінансових виданнях, їх можна визначити й самостійно.

У випадку з ризиком вкладання в облігації при виборі позичальників беруть до уваги те, що прибутковість на облігації має бути функцією пов'язаного з ними ризику. Існують спеціальні рейтингові агентства, що оцінюють рейтинг кредитоспроможності пози-чальників-емітентів облігацій. Рейтинги облігацій корпорацій публікують рейтингові агентства «Standard and Poor’s», «Мооdy’s» та ін.

Оцінка безризикових цінних паперів. Платежі з безризикових цінних паперів можуть бути перевищені, оскільки їхні розміри й розподіл за термінами точно відомі. Однак багато цінних паперів не відповідають таким високим вимогам, і один з підходів до оцінки ризикованих цінних паперів фокусує увагу на інтересах самого інвестора. Покладаючись на власну оцінку ймовірності різних обставин і власні припущення щодо супроводжуючих ризиків, інвестор визначає суму, яку хоче вкласти. Такий підхід прийнятний при вкладанні коштів в один цінний папір, однак насправді цінний папір не можна оцінити без визначення можливих альтернатив. Оцінка цінних паперів відбувається в контексті ринку, її суть полягає в порівнянні однієї інвестиції або комбінації декількох інвестицій з іншими, що мають подібні характеристики.

Взаємодія ТНК з міжнародними фінансовими інститутами. У своїй діяльності ТНК тісно взаємодіє з міжнародними фінансовими інститутами. Міжнародні валютні, кредитні та фінансові організації умовно називають міжнародними фінансовими інститутами. З ними тісно пов'язана діяльність найбільших ТНК. Мета такої співпраці — розвиток співробітництва й забезпечення цілісності та стабілізації складного й суперечливого світового господарства. Організаціями, з якими ТНК співпрацюють найактивніше, є:

•спеціалізовані інститути ООН, МВФ, МБРР, ГАТТ/СОТ, ЮНКТАД;

•Паризький клуб країн-кредиторів — неформальна організація

промислове  розвинених  країн,   де  обговорюються  проблеми

врегулювання, відстрочення платежів з державного боргу країн;

•Лондонський клуб кредиторів, покликаний врегульовувати при

ватну зовнішню заборгованість країн-боржників.

Міжнародні фінансові інститути і ТНК зосереджують свої зусилля на вирішенні таких завдань:

•об'єднання зусиль світового співтовариства з метою стабілізації міжнародних фінансів і світової економіки;

•здійснення міждержавного валютного та кредитно-фінансового регулювання;

•спільне вироблення й координація стратегії і тактики світової валютної та кредитно-фінансової політики.

 

 

ЛЕКЦІЯ 9

ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВО-ФІНАНСОВИХ ГРУП (ПФГ)

План

1.Сутність промислово-фінансових груп

2.Сутність промислово-фінансових груп

3.Управління діяльністю ПФГ

4. Сучасний стан розвитку ПФГ

 

9.1. Сутність промислово-фінансових груп

У країнах з високорозвиненою ринковою економікою ПФГ посідають значне місце в народному господарстві й відіграють надзвичайно важливу роль у його розвитку.

ПФГ — це сукупність юридичних осіб, які повністю або частково об'єднали свої активи на основі договору про створення цієї структури з метою техніко-економічної інтеграції для реалізації інвестиційно-інноваційних та інших програм, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності, розширення ринку збуту, створення нових робочих місць та підвищення ефективності виробництва.

У загальних рисах на початку виникнення цієї структури ПФГ розглядалися як об'єднання великих фірм олігополістичного характеру, між якими розвивалися відносини економічної та фінансової взаємозалежності й формувалися поділ праці та її кооперування.

Нині ПФГ охоплюють промислові підприємства, дослідницькі організації, торговельні фірми, банки, страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди, тобто ці господарські структури стають своєрідним каркасом економіки провідних індустріальних країн і світового господарства в цілому. Уже на початку XX ст. помітним явищем стала інтеграція промислового й банківського капіталу. Перевага в цій інтеграції належала концернам та сімейним групам. Наразі продовжується пошук ефективних форм міжфірмових зв'язків, які посідали б проміжне положення між власне ринковими відносинами й внутрішньофірмовою організацією. Це зумовлено прагненням забезпечити найвищу економічну ефективність при поєднанні переваг концентрації матеріальних та нематеріальних ресурсів з перевагами децентралізації управління й відповідальності.

Нині структура й характер ПФГ виявляють в окремих країнах як схожі риси, що пов'язано з діяльністю транснаціональних компаній, так і помітні відмінності. Значною мірою ці відмінності зумовлені конкретними історичними особливостями, у тому числі і специфікою законодавчого регулювання ролі фінансових організацій щодо корпоративної власності. У наш час набули поширення як традиційні концерни на чолі з великою промисловою корпорацією, так і універсальні міжгалузеві групи, які сформувалися навколо банків.

Як показує світовий досвід, основними закономірностями розвитку ПФГ є такі:

•цілеспрямована концентрація власності, у тому числі через перехресне володіння акціями;

•розвиток трастових відносин усередині групи;

•довгострокові перспективи інвестицій і власності на основі високого рівня експертизи проектів;

•високий рівень управлінської незалежності й міжфірмової конкуренції членів групи при реалізації проектів усередині групи;

•сумісна маркетингова діяльність за умови жорсткої конкуренції

вертикальних інтегрованих груп.

Нині термін ПФГ розглядається в широкому й вузькому розумінні цієї категорії. У широкому значенні — це будь-які форми відносно стійкого співробітництва й взаємопроникнення промислового й фінансового капіталу. У вузькому значенні — це форма інтеграції промислових і фінансових структур, які задовольняють критерії, зафіксовані у відповідних законодавчих актах.

Формування ПФГ — це складний договірний процес, який,