Економіка і організація діяльності об’єднань підприємств

Перевагою є те, що в даному випадку досягається більша стійкість на ринку ПФГ у цілому. Тому при утворенні високодиверсифікованих ПФГ необхідний більш високий рівень об'єднання активів усіх учасників, аж до їх злиття.

Аналіз рівня управління ПФГ свідчить про серйозні проблеми цієї сфери діяльності. Так, на деяких підприємствах відсутні стратегічні плани їх розвитку, немає бізнес-планів, інвестиційних проектів. Деякі компанії не утруднюють своє існування формуванням привабливої дивідендної політики і не вважають за потрібне проводити постійну роботу з акціонерами, у тому числі і з членами трудового колективу. Щоб вирішити ці проблеми, на Заході набула поширення практика створення стандартів і внутрішніх правил, які регулюють порядок корпоративного управління, що дістали назву Кодексу корпоративного управління. До їх числа можна віднести:

•кодекс Кедбері, підготовлений у 1991 р. в Англії;

•кодекс  найкращої практики для  корпоративного управління,

підготовлений у Німеччині у 2000 р.;

•тези «Основні напрями і проблеми корпоративного управління»,

підготовлені в 1994 р. радою директорів «Дженерал Моторс»;

•основні  принципи  й  напрями  корпоративного  управління  в

США, підготовлені в 1998 р. в Каліфорнії, та багато інших.

Незважаючи на незначну кількість ПФГ в Україні, усе ж таки

практика застосування таких стандартів буде корисною, оскільки наявність таких норм дає можливість акціонерам контролювати діяльність менеджменту й забезпечувати свої законні інтереси.

Удосконалення управління у ПФГ — це один з найважливіших заходів, який необхідно здійснити для збільшення притоку інвестицій у всі галузі української економіки як від внутрішніх, так і від зовнішніх інвесторів.

9.4. Сучасний стан розвитку промислово-фінансових груп

Сучасна економіка розвинених країн демонструє різноманітність форм організаційно-господарської взаємодії корпоративних об'єднань і побудови на цій основі ПФГ. їх закономірне формування в постіндустріальній економіці в усьому світі є одним із показників, що відображає динаміку зростання виробництва й підвищення ролі ПФГ у його подальшому розвитку.

Аналіз розвитку ПФГ доводить, що існує дві лінії групування. Одна стосується об'єднання найбільших фірм — це і є утворення власне ПФГ. Друга пов'язана з тим, що навколо великої фірми групується ряд дрібних фірм — це є створення так званих підприємницьких структур. Вони являють собою мережу майнових і контрактних відносин між великою фірмою-олігополістом та дрібними фірмами. Інтеграція підприємств у рамках такого утворення — переважно вертикальна, відповідно встановлюється «зверху донизу» контроль за діяльністю учасників групи. Зустрічається і горизонтальна інтеграція у виробництві готових товарів і наданні послуг.

Підґрунтям для створення підприємницьких груп є намагання ефективно впливати на ринок шляхом контролю за виробничо-розподільчим циклом з одного центру.

Життя довело, що зосередження виробництва всіх необхідних для випуску продукції (особливо складної) компонентів у рамках однієї фірми веде до втрат, які набагато перевищують можливі переваги подібної монополізації.

Справа в тому, що технологія виробництва об'єктивно зумовлює той або інший оптимальний розмір виробництва. Вихід за межі цього розміру веде до економічних втрат. Компанії, які купують компоненти своїх виробів у зовнішніх постачальників, мають ряд переваг. Найперша — це те, що можна уникнути властивого великому бізнесу організаційного розбухання. Такі компанії виграють і у використанні нової технології: їм не потрібно купувати її на стороні, оскільки вона створюється постачальниками, відповідно не виникає необхідності в тому, щоб займатися перенавчанням працівників і вносити тисячі змін у процедуру управління та організації. Такі компанії, відтак, суттєво скорочують витрати щодо адаптації до інвестиційно-інноваційних процесів. На противагу цьому орієнтація на виробництво всіх компонентів усередині даної величезної компанії породжує загрозливу жорсткість, не дає свободи вибору й маневрування. Єдиний виробник компоненту всередині компанії отримує можливість стати «внутрішнім монополістом», здатним піднімати ціни для своїх споживачів. Тому всі великі корпорації мають багатоджерельне зовнішнє постачання необхідних комплектуючих. Але отримання їх від зовнішніх постачальників має свої недоліки: посилюється ненадійність поставок, збільшується ймовірність погіршення якості. На подолання цих недоліків і спрямовується діяльність підприємницьких груп, для яких характерні постійні зв'язки з незалежними постачальниками.

Останнім часом, на відміну від перших ПФГ, які складалися, як правило, з технологічно пов'язаних між собою підприємств, типовим стало диверсифіковане виробництво. Наприклад, кожна з 500 великих компаній США має в середньому підприємства 11, а інколи і до 50 галузей. У групі 100 провідних промислових фірм Великої Британії багатогалузевими є 96, у Франції — 84, в Італії — 90.

Промислові компанії часто володіють банками або фінансовими компаніями. Так, «Дженерал Моторз» є одним з найбільших у США постачальником комерційних кредитів. «Дженерал Електрік Кепітл» фінансує злиття й поглинання за рахунок позикових коштів і має справу з комерційним лізингом літаків і промислового обладнання. Поєднання промислового й фінансового капіталів є не випадковим і має під собою реальну базу. Володіння фінансовими операціями сприяє розвитку основного бізнесу, наприклад, через кредитування споживачів. Завдяки власним фінансовим компаніям є можливість мобілізувати капітали, не звертаючись по допомогу до банків.

Склад учасників ПФГ з часом змінюється. У 70-90-х роках XX ст. різко