Естетичні функції картин сновидінь у художніх творах українських письменників другої половини ХІХ-ХХ століть

У результаті соціально-політичних і культурних зрушень, що відбулися на початку 90-х років, українське літературознавство формує нову наукову базу, яка відкрита до світових здобутків філософії, естетики, історії та теорії літератури, яка орієнтується на загальнолюдські цінності і не зупиняється перед найглибшими таємницями людського буття. Безпосередньо стосується аналізу функціональної ролі картини сну в художньому творі робота Д. А. Нечаєнка «Сон, заветных исполненный знаков» (М., 1991), де аналіз поетики сновидіння в творах видатних класиків ХІХ століття М. Гоголя, Л. Толстого, Ф. Достоєвського базується на зв'язку релігійних ідей письменників з художньою вагою зображених ними картин сну. 

Для повнішого розуміння сновидіння як феномена людської писхіки ми звертались до здобутків психологічної та філософської наук, зокрема праць з питань психології сновидіння З. Фройда («Вступ до психоаналізу», «Тлумачення сновидінь») і К.Г. Юнга («Тевістокські лекції. Аналітична психологія»). До таємничої суті сновидіння наближають роботи О. Борбелі «Тайна сна», В.С. Матвєєва «Загадки и резервы психики», А.М. Вейна «Три трети жизни», Ю. Лінника «Школа снов». 

Розсувають горизонти проблеми естетичних функцій картин сновидінь у художньому творі праці з проблем культури бароко (Д. І. Чижевський («Історія української літератури»), А.М. Макаров («Світло українського бароко»), Б. Парахонський («Бароко. Поетика і символіка»), Ю. Ісіченко («Містична перспектива літературного тексту в культурі українського бароко»); готики (В.М. Жирмунський, Н.А. Сігал («У истоков европейского романтизма»), Н.А. Соловйова («У истоков английского романтизма»), Т.Н. Денисова («Новейшая готика»), В. О. Шевчук («З темних джерел буття. Українська готична новела ХХ століття») і «магічного» реалізму (В. Кутейщикова, Л. Осповат («Новый латиноамериканский роман. 50-70-е годы»), А.. Карпентьєр («Мы искали и нашли себя») ). 

Накопичений літературний матеріал, пов'язаний зі сновидінням, поки ще не ставав предметом спеціального дослідження. Наша дисертація є першою спробою заповнити цю прогалину. 

У другому розділі «ПРОБЛЕМА СНОВИДІННЯ: АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ» розглянуто філософський, психологічний та культурологічний аспекти вивчення сновидіння

З філософської точки зору на сновидіння можна виділити декілька позицій. По-перше, погляди давньогрецьких філософів Геракліта, Платона (пов'язували сновидіння з внутрішнім світом людини), Демокріта, Арістотеля (пов'язували сновидіння з роботою людського мозку); по-друге, – релігійно-філософське трактування сновидіння (теологічне); по-третє, – сучасні філософсько-психологічні й філософсько-релігійні дослідження, в яких формується погляд на сновидіння як на довершений стан душі й тіла, що містить у собі ключ до самопізнання й таїни буття. 

Проектування філософського розуміння сновидіння на літературу продемонструвало, що художня якість картин сну певною мірою залежить від здатності автора заглиблюватись у незвіданий світ людського буття. Аналіз картин сну в творах І. Франка, Ф. Достоєвського, М. Коцюбинського, О. Кобилянської засвідчив їх особливе філософське наповнення. 

У психологічному аспекті сновидіння виступає як один з феноменів людської психіки, що тісно пов'язаний зі сферою несвідомого. Вивчення основних положень теорії З. Фройда про сновидіння («Тлумачення сновидінь») і аналітичної психології К. Г. Юнга («Тевістокські лекції») виявило складний психологічний механізм сновидіння, наслідуючи який, митці – в залежності від таланту й мети – досягають різного ступеня переконливості моделей сновидіння. 

 Захоплення європейської прози початку століття вченням про несвідоме помітно проступає в імпресіоністичній манері М. Коцюбинського. Національно-соціальний грунт проблематики його творів поєднується з майстерним психологічним аналізом, глибоким проникненням до загальнолюдських підвалин психіки. З цієї точки зору зроблено спробу нового прочитання оповідання М. Коцюбинського «В дорозі». 

Культурологічний аспект проблеми сну досить широкий. Він передбачає декілька проекцій на ті чи інші галузі культури, зокрема бароко, готику й «магічний» реалізм. Давня міфологема «життя є сон» залишила корені в кожному із зазначених напрямків. Пошуки цих коренів привели до концептуальних основ бароко, готики і «магічного» реалізму. 

У дисертаційному дослідженні головний наголос ставиться на літературознавчому підході до проблеми, специфікою якого є розгляд картин сну як художньо-стильового компонента у структурі літературного твору. 

Третій розділ «ФУНКЦІОНАЛЬНА РОЛЬ КАРТИН СНОВИДІНЬ У СТРУКТУРІ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ» складається з трьох підрозділів, у яких матеріалом дослідження стала головним чином українська проза ХІХ – поч. ХХ ст. Такий вибір пояснюється, по-перше, відсутністю вивчення проблеми сновидіння в класичній літературі ХІХ ст. і літературі модерну поч. ХХ ст. ; по-друге, великою кількістю картин сну в літературі цього періоду, що було обумовлено стрімким розвитком психологічної науки і зростаючою увагою до людини як психічного феномена; по-третє, стильовим розмаїттям картин сну, починаючи від, умовно кажучи, «академічних» зразків у творах П. Мирного, І. Франка й до модерністських пошуків М. Коцюбинського, О. Кобилянської тощо. 

Перший підрозділ третього розділу «ВИДИ СТАНІВ СНУ В ХУДОЖНЬОМУ ЗОБРАЖЕННІ» містить аналітичний огляд художніх творів, в яких наявні певні види картин сну. 

Найпоширенішими в художніх творах є картини власне сновидінь, зразки яких знаходимо в романі П. Мирного та І. Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», в повісті П. Мирного «Повія»; в повісті І. Франка «Boa constrictor»; у повісті О. Кобилянської «Земля» та ін. Аналіз оповідання І. Франка «Під оборогом» розкрив особливості сонної фантазії, тобто гри уяви на межі неспання і сну. Письменники нерідко вдаються до зображення марень героїв – народження підсвідомих бажань, що компенсує їх реальну нездійсненість. Розгляд марення героя роману Ф.