Естетичні функції картин сновидінь у художніх творах українських письменників другої половини ХІХ-ХХ століть

П'ять виділених видів картин сну, не вичерпуючи всього розмаїття станів сну в художній літературі, дали змогу оцінити значний художній потенціал цих картин. 

У другому підрозділі третього розділу «РОЛЬ КАРТИН СНОВИДІНЬ ПРИ РОЗКРИТТІ ПСИХОЛОГІЇ ГЕРОЇВ» було зроблено спробу класифікувати картини сну за характером впливу на психологію героїв і таким чином оцінити зв'язок сновидіння з психологізмом твору. 

За характером впливу на психологію героїв можна поділити на дві великі групи. Першу складають так звані «сни-потрясіння». Вони пов'язані з кризою свідомості. Проводячи героїв через такий сон, автор примушує їх внутрішньо змінюватися. Відтак «сни-потрясіння» майже завжди є умовою внутрішнього розвитку героя. Потрясіння свідомості героя через його підсвідомість дає змогу автору максимально увиразнити психологічний конфлікт твору. 

Серед «снів-потрясінь» виділяємо дві групи: сни «психологічного конфлікту» й пророчі сни. Перший тип сновидінь завжди є основою напруженого психологізму твору. Автор немовби випробовує внутрішній світ героїв, ставлячи їх перед всепроникаючим судом совісті: «сон-прозріння» відбиває суттєвий конфлікт героїв або важкий психологічний злам (сон Чіпки «Хіба ревуть воли, як ясла повні?») ; кульмінацією внутрішнього одкровення героїв виступає «сон-каяття» (сон Германа Гольдкремера «Boa constrictor»), в якому автор ставить їх в умови психологічного саморозвитку й морального вибору; до стану емоційного потрясіння і внутрішнього очищення призводить героїв «сон-катарсис» (сон Антона в новелі М. Коцюбинського «Сон»), за допомогою якого автор передає кардинальні зміни психології героїв (ефект миттєвого психологічного перевороту). Другий тип сновидінь не відзначається такою силою психологічних зрушень, як сни «психологічного конфлікту». Дія пророчих снів, як правило, реалізується через переживання героїв. Найчастіше це важка тривога, страх, передчуття неминучого (сон Івоніки у повісті О. Кобилянської «Земля»; перший сон Христі у повісті П. Мирного «Повія»). Якщо розширити психологічні рамки пророчих снів, то відкриються складні взаємозв*язки людини й космосу. 

При зіставленні з розглянутими вище сновидіннями іншої групи цих станів, яку умовно назвали «снами-заспокоєннями», визначились їхня своєрідна здатність бути захистом для самотніх і втомлених людей на шляху їх випробувань і розчарувань. «Сни-заспокоєння» несуть у собі момент «психологічної компенсації». Коли дійсність стала для гоголівського Піскарьова важким тягарем, він знайшов розраду в «сні-мрії». Внутрішнє заспокоєння несуть також «сни-спогади», що нагадують мрії і бажання їхньої пам*яті (сни Чанга в однойменному оповіданні І. Буніна) або стають єдиним захистом від абсурду реальності (сни Петра Телепня в повісті П. Мирного «Лихі люди»). Особливий випадок становить «сон-архетип», що певною мірою належить до «сну-заспокоєння». Героїня повісті О. Кобилянської «Царівна» бачить у своєму сновидінні Ісуса Христа. За К. Г. Юнгом, це архетипний образ, який є символом психологічної цілісності. 

Вивчення різних функцій картин сну в розкритті психології героїв дало можливість простежити звязок картин сну з психологізмом твору. «Сни-потрясіння», які спричиняють своєрідний «вибух» внутрішнього світу героя, як правило, обумовлюють напружений, гостровиражений, так би мовити «оголений» психологізм. Таким підсвідомим потрясінням автор неначе «розщеплює» психологію героя на частини, в кожній з яких відбивається ціле. «Сни-заспокоєння», навпаки, захищають психіку героя, по-різному прикриваючи її злами. Тому в творах, де зустрічаються такі картини сну, спостерігається прихований, підтекстовий психологізм. Його внутрішня напруга виявляється в тому, як автор за допомогою «зовнішніх» моментів створює психологічний конфлікт твору. 

У третьому підрозділі третього розділу «ІДЕЙНО-КОМПОЗИЦІЙНА РОЛЬ КАРТИН СНОВИДІНЬ У СТРУКТУРІ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ» шляхом класифікації картин сну за їхніми формальними ознаками аналізуються ідейно-композиційні зв'язки сновидіння з художньою системою твору. 

Картини сну класифікуються за їх формальними ознаками (обсяг, розташування, кількість), які значною мірою впливають на ідейно-композиційну роль картин сну в творі

За обсягом зустрічаються невеликі, майже штрихові сновидіння й такі, яким відводяться цілі глави. Хоча ідейна роль картин сну не завжди пропорційна обсягам тексту, відведеного на ці картини (сон Федора у новелі В. Стефаника «Палій»), масштабні картини сну мають свою специфіку: зв'язки картин сну зі структурою твору стають складнішими, а відтак складнішою стає ідейна роль цих картин. Великі картини сну, як правило, несуть у собі чітко виражений концептуальний мотив. У таких картинах сну світ і людина проходять через призму авторської думки, здобуваючи особливе філософське, моральне або естетичне рішення. 

Місце розташування картини сну в творі не буває випадковим і завжди пов'язане з його ідейним змістом. За цим критерієм було виділено три групи сновидінь: 1) картини сну, які розташовані на початку твору. Це своєрідна інформаційна база, що готує читача до сприйняття подальших подій; такі картини сну містять у собі основні мотиви, ідеї, проблеми, які розвиваються впродовж твору; 2) картини сну, які розташовані в середині твору; вони визначають кульмінаційний момент твору; це найбільш конфліктні, ідейно напружені сновидіння; 3) картини сну, які розташовані в кінці твору; це так звані підсумкові картини