Естетичні функції картин сновидінь у художніх творах українських письменників другої половини ХІХ-ХХ століть

Дослідження концептуальних і естетичних традицій бароко, готики й «магічного» реалізму в творах В. Шевчука дало можливість побачити, який складний процес взаємодії вони пройшли. Збагачена в потоці художнього переосмислення енергією духовних проблем сучасності, єдність трьох стилів стала основою неповторного стилю творів В. Шевчука. Органічність стилю виражається в зображенні «реальної ірреальності» – світу, де немає меж між реальним і уявним. «Реальна ірреальність» – це порядок реальних деталей у хаосі ірреального буття. 

Розгляд стильової спрямованості творів В. Шевчука виявив, що картини сну в ірреальному універсумі письменника є не поодиноким художнім прийомом, а цілісною художньою конструкцією. В дисертації основним шляхом виявлення естетичної функції сновидіння в творах В. Шевчука став аналіз кожної окремої картини сну. 

У першій частині роману «Дім на горі» немає тої «реальної ірреальності», що панує в історико-фантастичних повістях. Але саме в цьому романі (головним чином, у картинах сну) відчувається перший подих «нового» світу. Невеликі за обсягом картини сну бісером розкидані по всій тканині твору й не містять у собі, на перший погляд, жодних таємниць. Тільки виділивши картини сну окремо, можна побачити, що створюється в романі «сива країна снів», у якій єднаються життєві шляхи головних героїв. У романі існує естетично-стильова єдність сновидінь, що виникає на основі ідеалів краси, любові й гармонії, які знайшли своє художнє втілення в кожній картині сну. Ця єдність стала провісником ірреального художнього світу, який проступає в картинах сну історико-фантастичних повістей В. Шевчука. 

Сновидіння в повістях відзначаються масштабністю і багатоструктурністю. Вони нагадують мініатюри з особливою напругою відчувань, де є своя експозиція, кульмінація й розв'язка. Головний герой повісті «Птахи з невидимого острова», Олізар Носилович – вічний блудний син, що збився з дороги додому. Здається, долею призначено бути йому невільником. Лиш сон робить його вільним. Картина сну в повісті має чіткий початок і кінець, що дозволяє досить легко відокремити сон від дійсності. Але не все так просто у В. Шевчука. Дійсність з постійною завісою темряви, з нездоланною абсурдністю, що доходить до божевілля, видається ірреальною. Все, що відбувається з героєм, його безглуздий полон сприймається як суцільний сон, від якого важко пробудитися. На цьому фоні сновидіння героя є миттю вищої реальності. Ірреальність у В. Шевчука, виходячи за межі сновидіння, стає ознакою викривленої дійсності. Тут за допомогою ірреального світобачення письменник виявив сурогатність тих цінностей та ідей, на яких зводиться тоталітарне суспільство. 

Особливу складність картин сну в повісті «Сповідь» обумовлюють надприродні обставини і винятковий герой. Для людини, що обертається на вовкулаку, життя стає жахливим сном, а справжні сни – бажаною реальністю. На перший погляд, ніяк не пов'язані картини сну насправді творять у повісті єдиний ряд, побудований письменником так, що кожне нове сновидіння стає наступним щаблем на шляху духовного прозріння героя, яке остаточно виразилося в останньому кризовому сні. І знову, як і в повісті «Птахи з невидимого острова», в цьому творі В. Шевчука спостерігається складна взаємодія сну і дійсності. Художня модель світу, яку створив письменник, – це хисткі терези, на яких у постійному балансуванні знаходяться реальність та ірреальність. Протиріччя реального та ірреального закладене в самій істоті людини-звіра: те, що реальне для звіра, ірреальне для людини і, навпаки, те, що реальне для людини, ірреальне для звіра. Поступово в повісті на рівні фізичного і духовного перетворення людини формується «реальна ірреальність» – світ, в якому за зовнішньою реальністю стоїть ірреальна суть, світ, у якому справжнім є тільки те, що здобувається духовним пошуком. 

Повість «У пащу Дракона» особливо багата на сновидіння. Здається, побудова твору підпорядкована співвідношенню станів неспання і сну. Так само, як людина спить третю частину свого життя, третя частина повісті (вісім глав із двадцяти чотирьох) – це різноманітні стани сну. Вони стали не поодиноким проявом психічного стану героя, а багатоплановим структурним елементом. У картинах сну закладено програму розвитку образу героя, композиції, сюжету, проблематики, стилю твору. У цій повісті складніше за попередні твори проявляє себе «реальна ірреальність», де сни як кризовий прояв сутності світу і внутрішнього буття людини стають передумовою осягнення істини. Це пов'язано зі складною постаттю головного героя, якому притаманні сила раціо і жива пластика уяви. Захист реальності виявився надто слабким перед невідомими, надприродними силами, які примусили героя мислити ірраціонально. Поступово світ людської уяви починає співіснувати з вищим, непізнанним буттям. Така сполука, в якій явища реальності сприймаються лише як фрагменти ірреального світу, стала для Афанасія єдиною можливістю протистояти хаосу життя, побачити в ньому свій шлях і, зрештою, наблизитись до істини. 

Об'єднуючи дослідження стильової основи творів В. Шевчука з аналізом картин сну, доходимо висновку, що естетична функція сновидінь у повістях письменника полягає в створенні художньої моделі світу, адекватної ідейному задумові автора. Світ «реальної ірреальності» –