Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Еволюція індивідуальності в культурі античності (на матеріалі аттичної трагедії)

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
29
Мова: 
Українська
Оцінка: 

Курбасом, М. Рейнхгардтом, П. Штайном, Г. Юрою та іншими), так і численні алюзії на античну тематику в репертуарі українських та російських драматичних театрів України. 

Об’єктом дослідження є антична культура класичної доби і, більш спеціально, аттична трагедія як універсальна модель цієї культурної епохи і як соціорегулюючий та культуро-моделюючий механізм останньої. Дисертант в своєму дослідженні наполягає на тому, що головним змістом культури цього періоду була послідовна індивідуація (термінологія Ф. Ніцше). 
Предметом дисертаційного дослідження є еволюція індивідуальності в античній культурі (що відобразилась зокрема і в виникненні феномена аттичної трагедії), специфікація античного типу індивідуальності, виявлення характерних рис та діахронічних особливостей останньої. 
Хронологічні межі дослідження – доба давньогрецької класики (кінець VI – початок IV ст. до н. е.), період, що його К. Ясперс визначив терміном «осьові віки», відомий як епоха «грецького дива». На цей період припадають унікальний (порівняно з синхронними культурами) зліт художньої творчості, іновації в політичній, економічній, інтелектуальній, нарешті, побутовій сферах існування полісу та його громадян, виділення нового соціокультурного простору – «приватного життя». В дисертації доводиться, що за походженням та культурним змістом все це – явища одного порядку, спричинені кризою культурної парадигми та розпадом міфологічного типу свідомості. Кризовість, перехідний характер античної класики як типу культури дає можливість відстежити генезу, динаміку та напрямки культурних процесів, які на сторіччя становитимуть зміст європейського розвитку. 
Ступень наукової розробки проблеми. Праці з антикознавства, за виключенням досліджень з історії та теорії давньоримскої культури Г. С. Кнабе (“Матеріали до лекцій з загальної теорії культури та культури античного Риму”. М., 1993), далекі від системного, комплексного аналізу. Немає і великої наукової монографії, яка б узагальнено, цілісно висвітлила античну культуру Давньої Греції, питання її типології та синхро-діахронічних особливостей. Це суттєво ускладнює адекватне розуміння античності в цілому, і зокрема тої ролі, яку відігравав в цій культурі театр. 
До того ж ряд дослідників, в том числі істориків та мистецтвознавців античності, піддають сумніву або самий факт існування індивідуальності, або суттєвість її ролі в цій культурі взагалі. Це перш за все стосується радянських вчених. Досить обережним стосовно індивідуальності в античності був акад. О.Ф. Лосєв, однак загальний контекст його рабіт не виключає її присутності як елемента цієї культурної доби. 
Що до західних вчених, таких як Ж. -П. Вернан (“Міф та трагедія в давній Греції”. Брайтон, 1980), Р. Літтман (“Грецький Експеримент. Імперіалізм та соціальний конфлікт 800 – 400 рр. до н. е. ”. Гонолулу, 1974), Ф. Солмен (“Гесіод та Есхіл”. 1949), Ч. Старр (“Витоки грецької цивілізації (1100-650 рр. до н. е.). НЙ, 1961) та ін., то їх концепції не лише враховують, але й значною мірою базуються на визнанні важливості індивідуального елемента в античному соціумі та культурі взагалі. Але в своїй більшості вони розуміють індивідуальність як стихійний та деструктивний елемент, що призвів до розпаду мифологічної цілісності світу, і, виходячи з гіпотетичної стихійності, не потребує спеціального дослідження та типології. Таким чином, проблема еволюції індивідуальності в давньогрецькій культурі (на матеріалі трагедії або будь-якого іншого виду людської творчості) не була глибоко досліджена ні у нас в країні, ні закордоном. Але значна когорта дослідників близько підійшла до розгляду проблем, яких ми торкаємося в дисертації. 
В цьому сенсі зразками дослідженя для нас прислужилися роботи О. Ф. Лосєва, перш за все підсумок всього його творчого життя багатотомна «Історія античної естетики» (у 8 т., 1963-1989), низка спеціальних досліджень, зокрема присвячених аттичній трагедії та її розумінню Платоном та Аристотелем (розділи в “Нарисах античного символізму та міфології”. 1993) ; вже згадувана робота Г. С. Кнабе з історії та теорії культури античного Риму. 
З проблем театру класичного періоду існує велике коло літератури. З них найбільш значущими для нашої роботи ми вважаємо дослідження Б. В. Варнеке (“Античний театр”. 1919; “Актори давньої Греції”. 1919; “Історія античного театру”. 1940) та В. М. Ярхо (перш за все, “Антична драма: Технологія майстерності”. 1990). Ці історики античного театру бачили аттичну трагедію в контексті культури, що її створила, як живе явище, що постійно розвивається, має свою внутрішню логику та специфіку. Так Б. В. Варнеке поставив низку важливих для історії античного театру питань, що витікають з загальної канви розвитку, відповісти на як він не зміг, виходячи з проблем самого театру. Потрібні були культурологічні методи, щоб відповісти на такі суто театральні питання як питання про причини зниження ролі трагічного поета в життєдіяльності античного театру, абсолютизації положення акторів при вирішенні репертуарних питань тощо. Такий культурологічний вже підхід вирізняє деякі, особливо останніх років, роботи В. М. Ярхо (зокрема, статті в ВДІ за 1995-1996 гг., що присвячені новому осмисленню текстів Есхіла, Софокла та Еврипіда). 
Великий доробок в дослідження проблем античного театру та створившої його культури внесли за останні півстоліття вчені, близькі до Кембриджської школи класичної филології. Розвиваючи ідеї Ф. Ніцше, викладені в його програмній роботі “Народження трагедії, або еллінство та песимізм”, вони вбачають в індивідуації причини кризи та загибелі полісної системи і античного театру разом з нею. Перш за все це вихованці міфологічної школи М. Бібер (“ Історія грецького та римського театру”, 1964), Б. Нокс (“Героічний час: Студії Софоклової трагедії”. 1964), Ф. Солмен (“
Фото Капча