+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Автореферат
К-сть сторінок:
29
Мова:
Українська
дисертаційне дослідження витримане в руслі «плюралістичної методології» (за П. Фейєрабендом), що обумовлено «суміжністю» теми, необхідністю застосування при дослідженні одної з основних категорій (індивідуальності) складної багатокомпонентної системи (культура) матеріалу, а значить методів його наукового аналізу, з різних галузей гуманітарного знання. Основні методи дослідження, використані нами, це синхронічно-діахронічний, порівняльно-історичний, метод художнього співвідношення, аналіз драматичного тексту провадився з позицій структурно-семіотичного підходу. Базою для використання цих методів була послідовна діалектика, що за формою та по суті найбільш відповідає античному типу мислення.
Емпірична база дослідження складається з декількох груп джерел. Перш за все, це аутентичні тексти античної культури: твори та фрагменти творів, що не зберіглись повністю, античних трагедіографів – Есхіла, Софокла, Еврипіда в академічних виданнях; трактати античних теоретиків театру (перш за все, «Поетика» Аристотеля), філософів, істориків, логографів та біографів; матеріал пластичних мистецтв Стародавньої Греції.
Другу групу джерел складають дослідження з теорії міфу, враховуючи міфологічний тип мислення, з яким тісно пов’язана і яким обгрунтована картина світу античної людини. Виключно важливими нам видаються праці О.Ф. Лосєва, Е.М. Мелетинського, М.І. Стебліна-Камінського, В. Топорова, О.М. Фрейденберг, М. Еліаде та інш..
До третьої групи джерел належать праці з соціальної, економічної та політичної історії Давньої Греції, що допомагають ввести театр в загальнокультурний та історичний контекст епохи. Це роботи з історії античного поліса Ю.В. Андрєєва, Г.О. Кошеленко, М. Арніма, Р. Літтман. До цього ж типу джерел слід віднести і низку статей Ю.Н. Давидова з історичної соціалогії античної Греції.
Четверта група джерел містить значущий матеріал, що ілюструє ставлення древніх до дозвілля, приватного життя, проведення вільного часу, що знайшло специфічне відображення в театрі та ставленні до нього. Це праці Л. Віннічук, Дж. Обера, Дж. Хамфри та інш..
Наукова новизна дослідження витікає з нових для історії та теорії античної культури підходів (культурологічні підходи), що дозволяє розглянути цю культуру як кризову та визначити значущисть індивідуального елемента в її стуктурі. Таким чином новизну дисертації становить:
•спроба визначити «питому вагу» індивідуальності в античній культурі, характерні риси, що діахронічно виділяють античний тип індивідуальності («діалектична індивідуальність» за класифікацією дисертанта) ;
•введення атичної трагедії в культурний контекст доби, що дозволяє відповісти на низку питань, які пов’язані з генезою та еволюцією трагедії, підкреслити глибоко детермінований характер останніх;
•вперше античний театр розглядається як універсальна модель античної культури (за генезою, типом функціонування, в ментально-єнергійному сенсі тощо) ;
•розуміння театру не просто як один з видів мистецтва, а як породжений індивідуацією соціорегулюючий та культуро-моделюючий механізм своєї культури;
•використання матеріалу аттичної трагедії як джерела для побудови загальнокультурних схем, що ілюструють думку «мовчазної більшості» з приводу основних питань життєдіяльності поліса та її відношення до головних категорій та цінностей культури; вперше саме аттична трагедія стає головним матеріалом дослідження культурно-історичних питань;
•проведення ідеї про те, що саме театр, а не скульптура (як вважали Гегель, Лосєв та інш.), має бути визнаним за своєрідний «образ» античної культури. Таким чином правомірним буде говорити не про «статуарність», а про «театральність» античної культури епохи класики.
Теретичне та практичне значення дисертації полягає в поглибленні та розширенні існуючих в сучасній науці уявлень як про місце і значення в античній культурі аттичної трагедії, так і про античну культуру епохи класики взагалі, розглянуту її через призму процесу індивідуації.
Висновки, що їх дійшли в дисертації, а також широкий ілюстративний матеріал з різноманітних галузей життя античного поліса, його громадян, театру (авторів, акторів, системи функціонування) можуть бути використані в наукових дослідженнях з проблем античності, сучасній театральній практиці (особливо, при постановці класичних творів), в різних формах роботи з глядачем. Значна частина матеріалу може бути використана під час читання курсів лекцій з історії та теорії культури, мистецтва або театру для студентів як гуманітарних, так і технічних вузів, при читанні спецкурсів, що присвячені як проблемам античної історії та культури, так і театру.
Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертаційного дослідження, як окремі теоретичні положення, так і загальна концепція, методологічні підходи були використані автором під час читання лекційного курсу «Українська та світова культура» та «Релігієзнавство» на кафедрі культурології Одеського державного політехнічного університету (з 1992 по 1998 р.), при побудові спецкурсів «Античність в європейській культурі» та «Історія християнства».
Окремі матеріали і проблеми, що розглядаються в дисертації, викладені в доповідях на міжнародних науково-практичних конференціях «Культура на порозі нового сторіччя: підсумки та перспективи» (Одеса, травень 1994 р.) та «Культурні парадигми перехідних епох» (Одеса, травень 1996 р.), членом оргкомітету, редколегії та завідуючою секцією яких була дисертант, а також в низці статей та розділів підручників «Українська та світова культура» та «Релігієзнавство», співавтором яких є дисертант.
Ряд дисертаційних проблем були представлені в доповідях на науково-методичних засіданнях кафедри культурології ОДПУ, де дисертацію и обговорено.
ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обгрунтовано вибір теми, її актуальність, схарактерізовано об’єкт, предмет і хронологічні межі дослідження, ступень вивчення проблеми, сформульовано мету та завдання, що їх вирішує дисертант, окреслено емпірічну базу дослідження, визначені наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи; подані робочі визначення термінів «культура» та «індивідуальність».
Перший розділ «Аттична трагедія як універсальна модель античної культури» присвячений аналізу