Філософія як цілісне світосприйняття в концепції П. Юркевича

Львівський державний університет імені Івана Франка

 

Кудрик Ліліана Григорівна

 

УДК 10 (09) 14Ю 18 (477)

 

 

Спеціальність 09. 00. 05 – історія філософії

 

 

Львів-1999

 

Дисертацією є рукопис. 

Робота виконана на кафедрі історії філософії Львівського державного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Пашук Андрій Іванович, Львівський державний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри історії філософії 

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Кашуба Марія Василівна, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, завідувач відділу філософії культури; кандидат філософських наук, доцент Скринник Михайло Антонович, український державний лісотехнічний університет, доцент кафедри філософії.

 

 

Актуальнiсть теми. ХХ ст. характеризується тенденцiєю до формування нової парадигми свiтосприйняття. Вiдбувається перегляд усталених пiдходiв i оцiнок, утверджується дiалогiчне, плюралiстичне розумiння iсторико-фiлософського процесу. В iсторико-фiлософськiй науцi зменшується кількість “бiлих плям”, оскiльки стало зрозумiлим, що замовчування певних постатей або явищ, так само як i применшення їх ролi, веде до збiднення фiлософської думки, до звуження масштабiв мислення. 

Творчiсть видатного українського мислителя ХIХ ст. Памфiла Юркевича є яскравою сторiнкою в iсторiї вiтчизняної фiлософської думки, i все ж, незважаючи на зростаючу кiлькiсть дослiджень, вона залишається ще недостатньо вивченою i мало задiяною у сучасний культуротворчий процес. Тимчасом справжнє вiдродження українського суспiльства неможливе без повноцiнної духовної присутностi тих, хто зробив iстотний внесок у нацiональну та вселюдську культурну скарбницю. 

Отже, актуальнiсть дисертацiйного дослiдження зумовлена насамперед потребою розкриття цiлiсної картини розвитку української фiлософiї, необхiднiстю вивчення закономiрностей її професiйного становлення i впливу на духовнi процеси в суспiльствi. Повернення фiлософської спадщини П. Юркевича в усiй глибинi допоможе українськiй фiлософiї у її поступi i самоусвiдомленнi, у визначеннi своїх джерел, що кореняться в ментальностi українського народу, i свого мiсця на аренi свiтової фiлософської культури. 

Релiгiйна фiлософiя православ’я, представником якої є П. Юркевич, має великий гуманiстичний потенцiал, тому що звернена до проблем людини, її внутрiшнього свiту, особистiсного вдосконалення, загальнолюдських моральних цiнностей. У царинi релiгiйної фiлософiї долаються антагонiзми мiж науковим знанням i релiгiйним одкровенням, утверджується дiалог i спiвробiтництво мiж наукою i релiгiєю. Все це в умовах суспiльного оновлення має велике теоретико-методологiчне i соцiально-практичне значення. 

Останнiм часом стала особливо актуальною проблема специфiки фiлософського знання та його функцiй. Це пов’язано iз введенням у науковий обiг думок (часто нетрадицiйних) ранiше заборонених фiлософiв; iз зняттям з фiлософiї iдеологiчної заангажованостi та руйнуванням стереотипiв мислення; з прагненням до подолання фрагментаризацiї культури та вироблення цiлiсного гуманiстичного свiтогляду, необхiдного для виживання людства. Однiєю з найхарактернiших рис духовної ситуацiї сьогодення є визнання рiвноцiнностi найрiзноманiтнiших способiв сприйняття i осягнення людиною свiту. В цих умовах погляди П. Юркевича на суть i призначення фiлософiї, на спiввiдношення рацiонального i позарацiонального, розуму i серця, знання i вiри виявляються дуже цiнними. Вони спiвзвучнi з теперiшнiми пошуками “нової” рацiональностi, вiдповiдають назрiлiй iсторичнiй необхiдностi гуманiзувати мислення, а тому викликають неабиякий фiлософський iнтерес. Актуальнiсть дослiдження не в останню чергу визначається проведенням аналiзу фiлософiї П. Юркевича на основi цiлiсного пiдходу, що дозволяє показати цю фiлософiю в новому свiтлi, уникнути поширених однобiчностей у її трактуваннi. 

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дослiдження пов’язаний з планами науково-дослiдної роботи кафедри iсторiї фiлософiї Львiвського державного унiверситету iмені Iвана Франка, зокрема з галузевими темами “Iсторiя української фiлософiї”, “Антропологiчно-концептуальнi засади оновлення змiсту середньої i вищої гуманiтарної освiти”, а також з державними програмами розвитку соцiально-гуманiтарної освiти. 

Об’єктом дослiдження є фiлософська спадщина П. Юркевича в контекстi тих основних процесiв i тенденцiй, що спостерiгалися у вiтчизнянiй i захiдноєвропейськiй фiлософiї другої половини ХIХ ст. 

Предметом дисертацiйного дослiдження є концепцiя фiлософiї П. Юркевича: фiлософське свiтосприйняття i його цiлiснiсть, природа філософської рацiональностi, основнi завдання i функцiї фiлософiї, її вiдношення до iнших форм суспiльної свiдомостi. Предметом особливої уваги стала “фiлософiя серця” П. Юркевича, а також обгрунтування ним практичних можливостей фiлософiї. 

Стан наукової розробки проблеми. При написаннi роботи автор спиралася на досвiд вивчення спадщини П. Юркевича українськими i росiйськими дослiдниками. В контекстi iсторiї росiйської фiлософiї про П. Юркевича писали Б. Яковенко, Е. Радлов, О. Введенський, М. Єршов, Я. Колубовський, Г. Флоровський, В. Зеньковський, Ф. Титов, О. Ключевський, В. Соловйов, Г. Шпет, О. Лосєв, М. Бердяєв, М. Лосський, Б. Вишеславцев, П. Флоренський. З матерiалiстичних позицiй П. Юркевича критикували лiдери росiйського революцiйного демократизму та народництва М. Чернишевський, П. Ткачов, П. Лавров та iн. Ця упереджена критика знайшла своє продовження у радянських авторiв В. Богатова, О. Галактiонова, П. Никандрова, В. Губенка, I. Пантiна, I. Щипанова, М. Iовчука, Д. Острянина. Бiльш об’єктивно до творчостi П. Юркевича пiдходять О. Абрамов, Р. Гальцева. 

Грунтовнi працi присвятили П. Юркевичу дiячi української дiаспори Ю. Дивнич, Д. Чижевський, С. Ярмусь; про нього писали I. Мiрчук, О. Кульчицький, В. Янiв, Т. Закидальський. Цiкавими є дослiдження нiмецького вченого Р. Пiтча. 

В останні десятиліття творчість П. Юркевича досліджують В. Горський, М. Лук, Г. Горак, А.