Філософія як цілісне світосприйняття в концепції П. Юркевича

5. Цiлiснiсть фiлософiї визначається також її “практичнiстю”, зверненiстю до проблем суспiльного й iндивiдуального людського буття та його вдосконалення; яскравим виявом практичних можливостей фiлософiї є фiлософiя моралi та фiлософiя освiти П. Юркевича. 

6. Цiлiснiсть i духовнiсть виділені П. Юркевичем в якості найважливiших рис фiлософiї, що зумовлюють її життєвiсть; його власна творчість, що розгортається в руслі екзистенційно-кордоцентричної лінії філософування, відповідає зазначеним вимогам і завдяки цьому зберігає своє значення для сучасної культури. 

Теоретичне i практичне значення одержаних результатiв. Дослiдження зосереджує увагу на питаннях, недостатньо розроблених у вiтчизнянiй iсторико-фiлософськiй лiтературi, якi мають важливе значення для подальшого розвитку фiлософiї. Робота є внеском у вивчення творчостi П. Юркевича з погляду її актуальностi для сьогодення. Звернення до фiлософiї освiти П. Юркевича допоможе у виясненнi сутi процесiв гуманiзацiї освiти, в науково-теотетичному аналiзi процесу становлення фiлософiї освiти в Українi. Теоретичнi положення i висновки роботи можуть сприяти поглибленому вивченню духовної культури українського народу. 

Результати дисертацiйного дослiдження доцiльно використати: 

- при написаннi науково-методичних посiбникiв з iсторiї фiлософiї, курсових i дипломних робiт; 

- у вузiвських курсах з iсторiї української фiлософiї, культури, педагогiки; 

- при укладаннi лекцiй i спецкурсiв з етики, фiлософiї освiти, фiлософiї релiгiї; 

- при розробцi нових методiв викладання фiлософiї; 

- у навчально-виховнiй роботi. 

Апробацiя роботи. Основнi теоретичнi положення i висновки дисертацiї були викладенi на VIII-х i Х-х фiлософських Твардовських читаннях (Львiв, 1996, 1998), на науково-практичнiй конференцiї “Демократичнi цiнностi українського виховання” (Львiв, 1997). 

Одержанi результати були використанi автором для читання лекцiй i факультативу з проблем освiти i виховання у Львiвському обласному науково-методичному iнститутi освiти (1997-1998 рр.), обговорювались на засiданнях кафедри iсторiї фiлософiї Львiвського державного унiверситету iмені Iвана Франка. 

Публiкацiї. За темою роботи опубліковано 5 статей загальним обсягом 2, 1 д. а., в тому числі у трьох збірниках наукових праць і збірнику матеріалів міжнародної науково-практичної конференції. 

Структура та обсяг роботи. Робота складається зi вступу, двох роздiлiв (якi мiстять разом чотири пiдроздiли i дев’ять пунктiв), висновкiв та списку використаних лiтературних джерел. Обсяг основного тексту дисертацiї становить 177 сторiнок, список лiтератури мiстить 253 найменування i складає 21 сторiнку.

 

 

У вступi обгрунтовується актуальнiсть обраної теми, визначається стан її наукової розробки, формулюються мета й основнi завдання дослiдження. Вказуються також об’єкт i предмет дослiдження, його теоретико-методологiчна основа, розкривається наукова новизна, теоретичне i практичне значення роботи. 

У першому роздiлi “Рацiональне i позарацiональне у фiлософському пiзнаннi” дослiджуються погляди П. Юркевича на характер фiлософського пiзнання, взаємодiю у ньому рацiональних та емоцiйно-мiстичних, теоретичних i цiннiсно-свiтоглядних елементiв, на сутнiсть фiлософiї як особливої форми духовного осягнення свiту у її вiдношеннi до науки i релiгiї. 

У першому пiдроздiлi “Суть i завдання фiлософiї як “науки про дух” аналiзується проблема науковостi фiлософiї та специфiки фiлософської рацiональностi у розумiннi П. Юркевича, його iнтерпретацiя основних завдань i функцiй фiлософiї та пiдходи до оцiнки фiлософських систем iдеалiзму i матерiалiзму. 

Показано, що на фонi “антифiлософських” настроїв ХIХ ст. П. Юркевич захищає самобутнiсть фiлософiї, її вiдмiннiсть вiд емпiричної науки. Вiн обгрунтовує теоретичний i практичний бiк цiєї особливої “науки про дух” виходячи з її необхiдностi в людському життi, висуває на перший план, крiм методологiчної i свiтоглядної, цiннiсно-регулятивну (аксiологiчну) функцiю фiлософiї як науки про норми людської життєдiяльностi (норми мислення, буття i поведiнки). Фiлософiя відрiзняється вiд позитивних наук тим, що має своїм предметом не явище, а сутнiсть, оперує не поняттями розсудку, а iдеями розуму. Притаманне європейськiй фiлософськiй культурi розмежування розуму i розсудку досить виразне у творчостi П. Юркевича. Розум i розсудок вiдрiзняються за якiсними характеристиками (обмеженостi розсудку протистоїть тяжiння розуму до повноти духовного синтезу), але це не двi рiзнi здатностi, а роздвоєння однiєї, тому що розум становить безмежну основу всiєї пiзнавальної дiяльностi людини. П. Юркевич говорить про градацiю пiзнавальних можливостей, про поступове розкриття потенцiй людського розуму: вiд поняття науки – через формальну iдею єдностi (незмiнностi, загального) метафiзики – до одкровення вищої сутностi речей у власне фiлософськiй iдеї (iдеї добра або блага). Фiлософська iдея мiстить у собi не лише абстрактно-теоретичний, а й цiннiсно-нормативний змiст. У ній вiдкривається “свiт як система життєвих явищ, сповнених життя i краси, знаходять живу єднiсть розумовi, моральнi та естетичнi iнтереси духу. Фiлософське сприйняття охоплює всю людину – з її розумом i серцем – i є синтезом найрiзноманiтнiших (логiко-дискурсивних та метафорично-iнтуїтивних) засобiв осмислення свiтобудови. Автор доходить висновку, що П. Юркевич трактує фiлософську рацiональнiсть, розум широко – як таку людську здатнiсть, яка дозволяє водночас знати свiт і розумiти його, проникати в його смисл. Це наближає П. Юркевича до сучасних пошукiв “нової”, “некласичної” або ж “розумiючої” рацiональностi, яка не просто вiдображає свiт, а й iнтерпретує його через цiннiсно-смислову призму. 

У роботi показано, що своєрiднiсть iнтерпретацiї П. Юркевичем природи фiлософiї визначена такими головними аспектами: 1) людиномiрнiстю предмета фiлософiї, його зв’язком з живими iнтересами духу (особистого, нацiонального, духу епохи) ;