Філософія як цілісне світосприйняття в концепції П. Юркевича

Предмет:

Тип роботи:

Автореферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

сучасний замiнник поняття “серце”, як воно виступає в багатьох українських мислителiв-кордоцентристiв, в тому числi i в П. Юркевича. Порiвняльний аналiз “фiлософiї серця” П. Юркевича i Г. Сковороди показав, що в символiчно-образному стилi мислення Г. Сковороди серце є метафорою, а в рацiонально-метафiзичних побудовах П. Юркевича воно набирає характеру фiлософського концепту. Спираючись на авторитет Св. Письма, а також використовуючи результати наукових дослiджень в галузi психологiї та фiзiологiї, П. Юркевич всебiчно обгрунтовує значення серця в людському життi, говорить про серце як про онтологічний корінь буття людини і передумову пiзнання. Вчення П. Юркевича про роль серця у пiзнаннi може бути виражене у двох найважливiших тезах: 1) серце виражає i розумiє такi душевнi стани, якi в силу своєї духовностi й життєвостi недоступнi для вiдстороненого знання розуму, тобто переживання свiту багатше вiд знання про нього; 2) щоб стати дiяльною силою духовного життя, знання повинно проникнути до серця й увiйти в цiлiсний стан душi, отже процес пiзнання включає в себе й вiдношення до пiзнаваних явищ, що означає єднiсть гносеологiчного й аксiологiчного пiдходiв в осмисленнi дiйсностi. “Кардiогносiя” (М. Громов) П. Юркевича бiльше схиляється не в мiстичний бiк (як у Г. Сковороди), а в емоцiйно-психологiчний. (У своєму розумiннi фiлософiї та шляхiв пiзнання П. Юркевич вiдобразив характерний для бiльшостi мислителiв “київської школи” психологiзм). Серце в нього вмiщає не лише вищу, духовно-кордоцентричну, а й нижчу, суб’єктивно-психологiчну зону внутрiшнього свiту людини, кожна з яких виконує свою певну функцiю у пiзнаннi. Дисертант проводить аналогiю мiж загальним вченням П. Юркевича про пiзнання i його вченням про серце: як поняття розсудку здатнi переростати в iдеї розуму, так i психологiчнi стани душi переростають у кордоцентричнi стани духу; як розум забезпечує єднiсть усiх пiзнавальних здатностей, так i серце є основою єдностi всiх душевно-духовних станiв. Завдяки цьому можлива невпинна еволюцiя у пiзнаннi i духовному вдосконаленнi.

У фiлософiї релiгiї П. Юркевича серце є природною основою релiгiйностi людини, невичерпним джерелом релiгiйної вiри, релiгiйного почуття та найважливiшим органом богопiзнання i богоспiлкування. Пiзнання Бога П. Юркевич розумiє у дусi православ’я – як обоження, єднання людини з Богом. Пiзнавальною i об’єднуючою силою тут виступає сердечна любов. Доведено тiсний зв’язок “фiлософiї серця” П. Юркевича з гносеологiчною концепцiєю православного християнства.

У роздiлi 2 “Практичнi вимiри фiлософiї” аналiзується поставлене П. Юркевичем завдання надати фiлософiї практичного характеру та способи його вирiшення. Показано, що фiлософiя моралi та фiлософiя освiти П. Юркевича є яскравими виявами практичних можливостей фiлософiї. Розумiння П. Юркевичем фiлософiї не лише як теоретичного знання, а як життєбудiвничої практичної мудростi вiдповiдає кращим традицiям українського фiлософування.

У першому пiдроздiлi “Фiлософiя моралi” з’ясовано, що фiлософська творчiсть П. Юркевича, незважаючи на майже однозначне донедавна її вiднесення до росiйської культури, є виразним проявом свiтогляду i мислительної культури українцiв. Вона втiлила в собi суттєвi риси української духовностi: кордоцентризм, кордоцентричну релiгiйнiсть, персоналiстично-християнський склад мислення з притаманним йому пафосом особистостi й перевагою екзистенцiально-антропологiчної проблематики. У творчостi П. Юркевича вiдобразилася властива українськiй фiлософiї тенденцiя до етизацiї фiлософської думки, що набула значного поширення у всiй європейськiй фiлософiї другої половини ХIХ ст. – як реакцiя на рацiоналiстичнi iдеали Нового часу i Просвiтництва. Етику (науку про мораль) П. Юркевич традицiйно трактує як практичну (моральну) фiлософiю, що разом з теоретичною фiлософiєю (логiкою i метафiзикою) становить цiлiсну систему фiлософiї, у якiй всi елементи взаємозв’язанi i взаємозумовленi. Фiлософiя в цiлому виправдовує себе лише в тому випадку, коли ставить за мету з’ясування сенсу людського буття i оптимальних шляхiв його вдосконалення.

Пiдвищений iнтерес П. Юркевича до проблем моралi зумовлений i його релiгiйними установками. Мислитель наголошує на важливому значеннi християнської моралi для потреб практичної фiлософiї, кладе християнську загальнолюдську мораль в основу своєї фiлософсько-етичної системи. З християнського погляду П. Юркевич обгрунтовує абсолютнiсть i вiчнiсть моральних цiнностей, критикує спрощено-натуралiстичне розумiння моральностi. У полемiцi з М. Чернишевським вiн довiв недостатнiсть природничо-наукових методiв i необхiднiсть фiлософської рефлексiї для тлумачення явищ моралi. Водночас для українського мислителя неприйнятним є суто рацiоналiстичний пiдхiд до моральної проблематики, репрезентований I. Кантом. При такому пiдходi залишається нездоланною суперечнiсть мiж морально належним та морально дiйсним, яка може бути подолана тiльки через осягнення моральностi як реального буттєвого процесу. “Фiлософiя серця” П. Юркевича, що базується на Св. Письмі i творах Отцiв церкви, заперечує в етицi утилiтаризм i “розумний егоїзм”, а також формалiзм i ригоризм, дає грунтовну вiдповiдь про наявнiсть у людському дусi передумов для безкорисливих вчинкiв i про критерiї для їх моральної оцiнки. Гуманiстичний змiст “фiлософiї серця” в тому, що в нiй визнається безумовна цiннiсть кожної людської iндивiдуальностi, свобода її самовизначення. Ця фiлософiя проголошує серце основою моральної особистостi людини, яка надiлена iснуванням у часi й вiчностi i потенцiйно дорiвнює чистiй божественнiй особистостi.

Аналiз вчення П. Юркевича про моральну особистiсть дозволяє стверджувати, що український мислитель не тiльки взяв активну участь у здiйсненнi антропологiчного перевороту в фiлософiї другої половини ХIХ ст., а й завдяки своїм персоналiстичним акцентам попередив розвиток деяких антропологiчних напрямкiв (екзистенцiалiзму, персоналiзму) у фiлософiї ХХ ст. Проте зауважено, що у багатьох моментах (визнання влади людини над собою, самоконтролю на основi самосвiдомостi, цiлеспрямованої органiзацiї життя i т. iн.) П. Юркевич залишається у межах