Філософія

В контексті проблематики тлумачення поняття «культура» вищезазначені підходи до її визначення та розуміння є найбільш суттєвими та відображають всі необхідні властивості. Саме з точки зору діяльнісного підходу, який включає в себе і описовий, і ціннісний моменти, культура є способом регулювання та реалізації людської діяльності, тобто виступає своєрідним аспектом соціального життя.

Сучасні цивілізаційні парадигми.

Цивілізаційний підхід – це таке бачення суспільно-історичного процесу, яке грунтується на виокремленні першочергової ролі у ньому культурної традиції, ментальності чи «етосу», а також на доведенні своєрідності історичного поступу спільнот.

Слово «цивілізація» з латинської буквально означає «міський», «державний», «громадянський» і з часів античності протиставлялося «лісовий», «дикий», «необтесаний». Проте уніфікованою концептуальною дифініцією поняття «цивілізація» не існує навіть в межах самої цивілізаційної парадигми, з приводу чого відомий німецький соціолог та культоролог ХХ століття Норберт Елліос зауважував: «Поняття «цивілізація» зазвичай застосовують до найрізноманітніших фактів – стану техніки, манер, розвитку наукового пізнання, релігійних ідеалів та звичаїв, воно може бути дотичним до моделі житла чи стосунків між чоловіком та жінкою, до пенітенціарних заходів або приготувань страв». На переконання декотрих науковців, концепція цивілізації має суто європейське походження, зумовлене формуванням та спицифікою західної культури, зокрема інституцій придворного світу в епоху європейського абсолютизму. Так, вище згадуваний Елліос наголошує, що саме з тих пір поняття цивілізації виражає самосвідомість заходу, можна навіть сказати, його національну свідомість. У ньому резюмовано все те, що відрізняє західне суспільство останніх 2-3 століть від більщ примітивних. За допомогою поняття цивілізації намагаються охарактеризувати дещо важливе для західного суспільства, те, чим воно пишається – стан його техніки, прийнятні йому манери, розвиток його наукового пізнання, його світогляд та багато іншого.

Під цивілізацією розуміють відносно сталу єдність цінностей культурної традиції, інваріантне ядро якої складають релігійні вірування, ментальність (колективна «душа») та мова. Таким чином, центральною метою так названого цивілізаційного підходу є визначення специфіки цінностей «культурної традиції» та міри її впливу на інші сфери суспільного буття. Адже згідно з ним, основу суспільних відносин складає культурна ідентичність, яка є для них визначальною, тоді як виробничі чи політичні відносини можуть бути похідними, зумовленими культурно- цивілізаційними чинниками, такими як вірування чи національна ментальність.

Ідейною та методологічною передумовоюрозгортання соціальної парадигми у соціальній філософії вважають культурологічне дослідження німецького науковця Освальда Шпенглера за назвою «Присмерк Європи», датоване 1918 р. Ідейний зміст праці змусить багатьох науковців замислитись над чималим значенням духовних, культурних детермінант у виробничих, політичних та соціальних процесах. У «Присмерку Європи» Шпенглер висловлює переконання у тому, що кожна культура має свій індивідуальний гештайпт – міф, ідею або душу. Своєрідну картину світу, яка виникає через споконвічний досвід, життя та смерть. Замість нерадісної картини і негарної всесвітньої істрії, підтримувати яку можна лише закриваючи очі на чималу купу фактів, – пише Шпенглер. «Я бачу справжній спектакль множини потужних культур, кожна з яких зі свого матеріалу людства карбує власну форму, яка має власну ідею, власне життя, волю, чуттєвість, власну смерть. Тому єдиним методологічним принципом пізнання культури має бути інтуїтивне споглядання цього гештайпту, яке автор «Присмерку.. « називає фізіогномікою.

Фізіогноміка грунтується на філософському вживанню, спостереженні, внутрішній упевненості та почуььєвій фантазії, тобто відштовхується від покладеної в основу базисної інтуїції. Однак, за Шпенглером, поняття культури та цивілізації не є тотожними. Якщо в основу культури закладений сум душі по трансендентним далям, – наголошує Шпенглер, – виражених зовнішніми символами життя, смерті, страждання, то ціннісними принципами її завершальної стадії, а саме цивілізації, є імперативи причинності та каузальності, які свідчать про її загибель. У цілому автор «Присмерку.. « нараховує 8 локальних культур цивілізації:

• вавилонська
• індійська
• єгипетська
• давньогрецька
• китайська
• західна
• арабська
• російська.

Націоналістичний контекст філософії Шпенлера доповнюється класовим підходом. Філософ наголошує: «Справжня історія культури починається зі створення 2 надстанів: вельмож та духовенства, які височіють над селянством та буржуа». Увесь смисл культурного процесу зосереджується виключно у цих двох станах, у їхній становій свідомості. Відтак, поряд із інтуїтивним спогляданням культурного штандлю, Шпенглер висуває ще один критерій виокремлення культури, а саме її здатність до самоствердження через мілітаристську діяльність.

До ідеї про існування особливої душі західної цивілізації престане німецький соціолог Макс Вебер, який також наполягатиме на визначальній ролі народної душі, ментальності, як у суспільно- історичному процесі загалом, так і в економічній сфері зокрема. Вебер буде наголошувати на тому, що до розпочатої Лютеранською церквою реформації в країнах Західної Європи панували клерикальний та дворянсько-аристократичний етоси, зумовлені соціальною структурою феодального суспільства. Втім, традиційно соціологичний постулат про соціоструктурну детермінованість культури, зокрема, країн Західної Європи, у Вебера знівелюється більш глибоким аналізом, побудованим на доведенні провідного значення перетворень у духовній сфері. Більше того, за Вебером, центральним гештальтом сучасної Західно-європейської цивілізації, її ціннісним фундаментом, є протистанська етика та дух капіталізму. Так, в одноіменній праці німецький соціолог намагається довести існування безпосереднього зв'язку між розвитком промислового капіталізму в Західних країнах та протестанської релігії.

Отже, згідно з Вебером, властивий країнам Західної Європи, промисловий капіталізм наскрізь пронизаний раціоналізацією виробничої діяльності, культом прибутку та економічною аскезою. Раціонально прорахована економія, любов до праці та професіоналізм – це є справжній дух капіталізму. Завдяки протистантизму, праця зі символу соціальної ганьби перетворилася на головну суспільну цінність. А християнська доброчесність набула