Філософія

Отже, надає перевагу цивілізаційній інтуїції, з чого витікає класифікація історичних типів суспільств у вигляді суспільно-економічних формацій, це переважно класифікація західного суспільства із його культом виробництва. Між тим, наприкінці протистанської етики, Вебер доходить до невтішної консіквеенсії стосовно майбутнього західно-європейської цивілізації, зокрема, він стверджує, що сучасний капіталізм суттєво відрізняється від тієї протистанської колиски, зовнішні мирські блага все сильніше підкорили собі людей і захопили врешті таку владу, якої не знала вся попердня історія людства. В даний час дух аскези, хто знає, чи назавжди зник з цієї мирської оболонки. В даний час прагнення наживи позбавлені релігійно-етичного змісту набуває там, де воно досягає своєї найбільшої свободи, а саме в характеру нестримності. Веберівська доказова стратегія щодо визначальної ролі духовних складових у суспільних, з окрема в економічних процесах остаточно окреслить суть цивілізаційного підходу, а виокремлені ним кореляції між релігійними віруваннями або традиціями та типами господарювання – «ойкосом», отже, типами суспільства, будуть запозичені багатьма філософами ХХ століття, такими як С. Гантінгон, Ф. Фукуяма та багатьма ін. Цілком очевидно, що в його основу закладене націоналістичне трактування культури із особливим наголосом на релігії, як ціннісному ядрі цивілізаційної ідентичності. Між тим, вплив релігтйного чинника на суспільні процеси сучасної західної цивілізації із її культом тотального виробництва та споживання викликає серйозні сумніви. Тут панує єдина релігія – релігія техногенного виробництва та доданої вартості, яка є абсолютно байдужою до астетичних чеснот заощадливості та працелюбства і тоді виникає закономірне питання про контекст цивілізаційного підходу, який сьогодні перетворюється на чергову філософську ортодоксію.  

Культура міжособистісних стосунків: сутність та особливості розвитку.

Зростаючий інтерес до проблем спілкування у різних сферах людської діяльності, взаємодія та взаємовплив різних культур та їх носіїв спричинили появу численних праксеологічних дисциплін (вивчають умови і методи ефективної діяльності), які розвиваються переважно на тлі традиційних наук. Наприклад, етика ділового спілкування, основи міжкультурної комунікації, крос-культурна комунікація у бізнесі безпосередньо пов'язані з теоретично-методологічним доробком етики, психології, соціології, культурології тощо. До таких дисциплін належить і культура міжособистісних стосунків. Культура міжособистісних стосунків є праксеологічною галуззю етичного знання, що досліджує мораль з точки зору її реалізації. Вона розглядає певну систему морально-етичних цінностей: моральні й етичні принципи, правила поведінки і спілкування, поведінкові та комунікативні взірці, на які орієнтуються люди в процесі соціальної взаємодії.

Етика як наука про мораль досліджує моральну культуру суспільства щодо побудови її теоретичної моделі – визначення сутності і обґрунтування моралі, її розвитку, функцій, а культура міжособистісних стосунків, використовуючи концептуальний доробок, категоріальний апарат етики, наповнює їх конкретним соціально-історичним змістом, тобто постає як практична етика, основою якої є не стільки ідея доброчесності, скільки уявлення про належну (пристойну) поведінку.

Моральна культура суспільства – система морально-етичних цінностей, виражених у певних заборонах, нормах моралі, правилах етикету, морально-етичних взірцях поведінки і спілкування тощо. На рівні буденної свідомості культура міжособистісних стосунків як соціальний феномен поєднує гуманістичну мораль та етикет, є різновидом спілкування і поведінки, який завдяки морально-етичним принципам поваги, чемності, тактовності, гідності, шляхетності і відповідальності гармонізує людські стосунки у будь-якій соціальній площині. Як галузь етичних знань і навчальна дисципліна культура міжособистісних стосунків досліджує морально-етичні структури, які сприяють поліпшенню між-суб'єктних відносин, – норми моралі, правила етикету, морально-етичні стандарти (моделі поведінки і спілкування), тобто все, що пов'язано з моральною культурою.

Культура міжособистісних стосунків – прикладна етична дисципліна, яка вивчає взаємини між людьми, опосередковані моральною культурою суспільства (етосом). Об'єктом її є міжособистісні стосунки, предметом – міжособистісні стосунки в морально-етичному аспекті. Окреслення предмета культури міжособистісних стосунків передбачає розгляд його основних складових, що дає змогу ґрунтовно осягнути його сутність. На засадах погамування особистих пристрастей, поваги до людини, чемності, тактовності ґрунтується етикет (франц. etiquette, від etiquer – прикріплювати) – сукупність умовних правил поведінки. Вони стосуються формальних проявів у міжособистісних стосунках, форм звертання і привітань, поведінки у громадських місцях, манер, одягу, а також проявів у конкретних ситуаціях поваги, чемності, тактовності тощо.

Зміст етикету виявляється через манери (франц. maniere – спосіб, прийом) – ціннісні характеристики моральності особистості (чемність, тактовність, делікатність), а також уміння поводитися серед людей, взаємодіяти (спілкуватися) з ними тощо. Правильне використання їх допомагає людині подобатися тим, з ким вона взаємодіє.

Манери як ціннісні характеристики особистості поділяють на естетичні (формальна атрибутика поведінки і спілкування: жести, інтонація голосу, міміка» вміння адекватно поводитися у певних ситуаціях) і етичні (моральні якості індивіда: повага, чемність, тактовність тощо). Тактовність – моральна якість особистості, яка виражає здатність людини поважати іншу людину, уважно ставитися до її переживань; інтуїтивне визначення міри щодо власних слів і вчинків. З розвитком гуманістичної моралі найвищим проявом культури міжособистісних стосунків стала делікатність (франц. – ніжний, тонкий) – здатність поважати людей, що виражається в особливо чуйному до delikat них ставленні, страх заподіяти людині навіть найнезначніші образу, незручність. За змістом делікатність споріднена