Філософія

Вузьке розуміння Таке бачення культури є найбільш масштабним. У більш вузькому розумінні, культура – це сфера духовного життя суспільства.

Культура є ціннісним надбанням, створеним людством у процесі його історичного розвитку, а також процесом засвоєння їх і – найсуттєвіше – створенням нових цінностей для людини і людства. Тобто сукупність матеріальних і духовних цінностей для людини і людства. Тобто сукупність матеріальних і духовних цінностей, а також способів створення їх, уміння використовувати їх для подальшого процесу людства, передавати від покоління до покоління і є культурою.

Культура – це не просто будь-яка цінність, а тільки та, яка стає надбанням людини і людства. Однак, це і не просто будь-яке ціннісне надбання, а таке, що є працездатним у соціумі, тобто в конкретно визначених суспільно-історичних умовах, створених людиною, людством відповідно до матеріальних і духовних потреб та інтересів. В образі культури постає особливий спосіб людського буття у світі, який є творцем вищих духовних цінностей та матеріальних форм їхнього втілення. І нарешті, найбільш вагомим аргументом на користь визначення поняття культури як ціннісного надбання, що має насамперед конструктивний характер функціонування, є визнання самою людиною себе як найбільшої цінності і єдиної істоти, які здатна гармонійно жити і творити у світі. Отже, культура – це ціннісний вимір самодостатності людини.

На сьогодні найбільш відомою класифікацією визначень поняття «культура» є їх умовний поділ американськими культурологами А. Кребером та К. Клакхоном на шість типів: описові визначення (які інтерпретують культуру як суму всіх видів

людської діяльності, вірувань, визначень) історичні визначення (які пов’язують культуру з традиціями та соціальною спадщиною) ; нормативні визначення (які розглядають культуру як сукупність норма та правил, що організовують людську поведінку) ; структурні визначення (які представляють культуру у вигляді різного роду моделей або єдиної системи взаємнопов’язаних феноменів) ; психологічні визначення (згідно яких культура являє собоюсукупність форм, набутої поведінки, які виникають в результаті культурної адаптації людини до навколишніх умов життя) ; генетичні визначення. (які ґрунтуються на розуміння культури якрезультаті адаптації людини до нових груп навколишнього середовища).

Дослідники стверджують, що культура складається з виражених та прихованих схем мислення і поведінки, що є специфічним досягненням людських спільнот, і втілених в символах, за допомогою яких вони сприймаються і передаються від людини до людини і від покоління до покоління. Сюди необхідно віднести також і ті досягнення, які проявляються у створених культурним суспільством матеріальних благах. Ядром будь-якої культури є ідеї, і особливо цінності, що передаються за допомогою традицій. Культурні системи можуть розглядатися з одного боку, як результат виконаних дій, з іншого – як одна з основ дії в майбутньому.

Для побудови суто соціально-філософської структури філософії культури потрібно визначити основні сфери життєдіяльності людини і суспільства, в яких вона існує, функціонує та розвивається. Це можна зробити, розглядаючи культуру з трьох вихідних методологічних позицій: гуманістичної, творчої та ціннісно-регулятивної.

З гуманістичної позиції культура виступає як феномен, що розкриває сутність, природу життєдіяльність людини. Людина є не тільки центром культури а й полем існування і функціонування культури. Тобто окремо від людини в якості самостійного субстрату, культура не існує. З творчої позиції культура є складовою людської діяльності та фіксує направленість всієї життєдіяльності людини, а саме на розвиток і саморозвиток як суспільної істоти.

Третій аспект культури – ціннісно-регулятивний розкриває той факт, що культура відображає духовну спрямованість розвитку людської сутності. Таким чином сутність культури в даному контексті – це процес створення та розвиток суспільної людини в ім’я реалізації своєї родової людської природи за допомогою матеріальних та духовних засобів, всього багатства суспільних відносин та форм, це процес само творення людини в її суспільному житті.

На сучасному етапі розвитку науки існує кілька підходів до вивчення поняття та сутності культури: філософсько-антропологічний, де людина постає як суб’єкт культури: філософсько-історичний підхід, направлений на розкриття механізмів походження, виникнення людської історії. Де людина – культурна істота, тобто така, що виховує себе; соціологічний підхід, який розглядає культуру в контексті організації життя суспільства, де культура та соціум є різними аспектами одного й того ж феномену – в будь-якому емпіричному явищі соціального життя неможливо відділити «соціальну частину» від «культурної частини».

У вітчизняній же філософській думці найбільш поширеними можна назвати такі:

• емпіричний, описовий підхід, який представляє культуру як суму результатів діяльності людини, тобто як сукупність предметів і цінностей, з яких складається цей результат; Такий підхід має деякі недоліки. По-перше, культура тут постає як статичний феномен, виключно у вигляді продуктів діяльності людини. По- друге, чітко розмежовується матеріальна та духовна сторони культури, хоча цей поділ є умовним. Інтеграція матеріальних та духовних культур, в наш час, очевидна. А все це свідчить про цілісність культури як суспільно явища.
• оціночний (аксіологічний) підхід, де рівень культурності оцінюється порівняно з деяким еталоном. Такий підхід також характеризується відносністю, але при врахуванні та порівнянні окремих феноменів – проявів культури, доводиться зважати на момент оцінювання;
• діяльнісний підхід, розкриває культуру як специфічно-людський спосіб діяльності. Важливим є те, що культура не виступає діяльністю, а є способом, яким ця діяльність здійснюється. Цей підхід також включає в себе елементи попередніх двох –