Філософія

Ідеологія по К. Мангейм – спотворене відображення соціальної дійсності, що виражає інтереси певних груп або класів, які прагнуть зберегти існуючий порядок речей; протиставляється утопії.

Поняттям “реальність” окреслюється вияв суттєвого для нас, що існує в нас і поза нами.

У вказаних смислах розуміння реальності. Поняття “реальність” тотожне “реальності існування” У подальшому ці поняття будуть використовуватись як синоніми.

Поряд з поняттям “реальності” чи не найважливішого значення для розуміння об’єктивної реальності набуває поняття “дійсність”.

Досить часто в літературі поняття “реальності” і “дійсності” ототожнюють і тоді з’являються наступні розмисли: якщо реальність це вимір суттєвого як існуючого, то як ми називаємо те, де відбувається цей процес?

Місце існування будь-чого, а також те, як і будь-що впливає або здатне впливати на людину ми називаємо дійсність.

Дійсність є наявним або можливим впливом реальності на людину. Ось чому реальність може бути поза дійсністю, але дійсність завжди реальна.

Дійсність життя людини і суспільства – це реальність економічних, політичних, культурних, релігійних, мистецьких тощо процесів. Ця дійсність буде бажаною відповідно до нагальних потреб або суворо зимною, неприйнятною для весни цивілізованого розвитку, і тоді перед людиною і суспільством постає питання щодо необхідності змін цієї дійсності. Тобто, самовизначення і самоствердження людини знаходиться у суттєвій залежності від дійсності, а також від необхідності змінити наявну дійсність.

Реальність поза дійсністю – це те, де унеможливлюються звична земна життєдіяльність людини і суспільства. Вона є реальністю, бо її людина витворює у своєму мисленні, але її зазвичай називають потойбічною, уявною. Це реальність наших мрій чи небажаних очікувань, однак це не дійсність нашого життя. У загальнолюдській культурі є різноманітні уявлення про життя людей після їх смерті, але немає жодного прикладу оповідача про позаземне життя людини.

Соціальна реальність – це вся сукупність умов суспільного життя, які виступають перед членами суспільства як надіндивідуальних, об'єктивно дані обставини їх існування.

Соціальна реальність складається з безлічі явищ, які Дюркгейм називає соціальними фактами. Соціальні факти – особливий тип явищ, які мають місце тільки в суспільстві, тільки у спільному житті людей. Вони, з одного боку, відрізняються від явищ природи: соціальні факти завжди містять у собі якусь витікаючу від людини духовну складову, якої немає у фізичних, хімічних, біологічних фактах. А з іншого боку, соціальні явища з їх поза індивідуальною, об'єктивної даністю відрізняються і від фактів свідомості, від суб'єктивних «станів душі» індивіда. Особливостями, що відрізняють соціальний факт від психічного, є: • його зовнішнє існування по відношенню до індивідуальних свідомістю; • примусове вплив, який він чинить на індивідуальні свідомості. Явища природи, що розглядаються в їх власному, незалежному від людини бутті, володіють якимись об'єктивно властивими їм характеристиками. Ці характеристики становлять їх матеріальну визначеність, і крім неї ніякої іншої визначеності вони самі по собі не мають. Інакше йде справа в соціальній реальності.

На відміну від природних речей всі речі, що належать до неї, володіють подвійною визначеністю. З одного боку, у них, як і у природних явищ, теж є матеріальна визначеність, тобто їх можна розглядати як реальність, яка існує сама по собі, окремо від людини, і характеризується об'єктивно притаманними їй властивостями. Але, з іншого боку, всі явища соціальної реальності мають ще й іншу, духовну визначеність: у них втілено те, що називають «смислом», «значенням». Ця духовна визначеність з'являється у них тому, що людина «опредмечівает» у них свої уявлення, цілі, бажання і т. д.

Соціальна дійсність – конкретні події, факти, взаємини, які характеризують поточний часовий період функціонування людського суспільства.

Філософія як акт самопізнання та самовідтворення. (+ вопрос про рефлексію 10)

Самопізнання суб'єкта є проблемою філософії людського буття. Вирішення питань щодо ролі людини в науці і людини як суб’єкта науки потребує розгортання комплексних досліджень науки. Людини включається в різноманітні зв’язки і відношення з дійсністю, і існує, як єдине ціле. Внутрішній світ людини живе своїм життям, існує за своїми законами. Тому проблема самопізнання є актуальною в умовах сучасної науки в зв’язку з необхідністю комплексного вивчення і пізнання людини. Сучасна філософія й психологія характеризуються безліччю областей і напрямків у вивченні проблеми самопізнання й саморозуміння.

Для Сократа самопізнання – насамперед акт інтелектуальний, який приводить до знання та розуміння. Сенс доброчесного життя полягає у перетворенні навколишнього світу відповідно до істини, одержаної саме під час пізнання. Сковорода, спираючись на традиції східнохристиянської філософії, розуміє акт самопізнання як процес реального наближення людини до Бога шляхом заглиблення у себе. І результатом цього процесу постає не зміна навколишнього світу, а переображення людини, обоження її. У самопізнанні, з погляду Сковороди, полягає сенс людського життя. У процесі його людина розкриває саму себе, повертається до глибинних основ свого існування.

Ідея творить світ і людину в цілях самопізнання. Вищим актом цього самопізнання служить абсолютне знання – філософія.

Саморозуміння є прихід до самого себе, що здійснюється за допомогою усвідомлення змісту внутрішньої реальності за допомогою усвідомлення змісту внутрішньої реальності в розвитку особистості, що, у свою чергу, досягається шляхом знаходження індивідом внутрішньої волі. Таким чином результат саморозуміння є в чомусь не тотожним внутрішньої сутності індивіда, якщо розуміння цієї внутрішньої сутності досягається за допомогою