Філософія

+Еволюція

Соціальний антагонізм та «аномія».

Поняття «антагонізм» дає уявлення про одну з форм суперечностей, котра характеризується гострою, непримиренною боротьбою ворогуючих сил, тенденцій, напрямів. Термін «антагонізм» у значенні боротьби протилежностей вживали А. Шопенгауер, Ж. -Ж. Руссо. К. Ло-ренц та інші. «В природі, – писав А. Шопенгауер, – всюди бачимо ми суперечку, боротьбу і поперемінну перепону... Більшої наочності досягає ця всезагальна боротьба в світі тварин, котрі живляться рослинами, і в якому в свою чергу будь-яка тварина стає здобиччю і харчем іншої». «Істоти... живуть лише тим, що пожирають одна одну»; «хижа тварина є живою могилою тисяч інших і підтримує своє існування цілим рядом мученицьких смертей». Про непримиренну боротьбу за існування в рослинному і тваринному світі писав також Ч. Дарвін. Він підкреслював, що оскільки народжується більше особин, ніж може вижити, то між ними відбувається найжорстокіша боротьба. Термін «антагонізм» як суперечність стосовно суспільства, людських взаємовідносин вживав І. Кант.

Отже, поняття «антагонізм», «антагоністичний» у значенні непримиренної боротьби протилежностей і суперечності широко вживалося в наукових дослідженнях задовго до того, як воно увійшло до сучасної філософської термінології. Вони виділені в результаті пізнання реальних процесів та явищ об'єктивної дійсності, спостережень за людським суспільством. Ними позначають найгостріші форми розгортання суперечностей, котрі не можуть бути розв'язані в межах спільної основи, в рамках того процесу, де вони виникли і розвиваються. Для цього необхідні нові основи, інші рамки. Антагонізм у суспільстві означає нерозв'язуваність соціальних суперечностей у межах старої якості. Це вища форма розвитку суперечностей у системі людських стосунків.

Звичайно, форми прояву антагонізму в природі й у суспільстві істотно відрізняються одна від одної. У суспільстві антагонізм – це рухливе співвідношення єдності й боротьби; антагонізм у живій природі є боротьбою як несумісністю одних видів із іншими, скажімо, мікробів-антагоністів. Соціальні антагонізми в процесі свого розвитку проходять відповідні фази: виникнення, розгортання, загострення, розв'язання на іншій якісній основі. У природі відбувається процес взаємознищення. Соціальні антагонізми не є стабільними. За певних умов вони перетворюються на такі, що розв'язуються. Нічого подібного в живій природі з антагонізмами не відбувається. Взагалі соціальні антагонізми – явище унікальне, неповторне, притаманне лише суспільству.

Розрізняють такі види соціальних антагонізмів у суспільстві: 1) між уречевленою (нагромадженою) і живою працею; 2) між старим укладом життя і елементами нового; 3) між окремими соціальними групами; 4) між окремими особами і суспільством; 5) між груповими, корпоративними інтересами, за якими стоять певні владні структури, і суспільством у цілому тощо. Антагонізми як загострена форма суперечностей може бути повним і частковим. У перших – виключена наявність спільних інтересів; у других – є елементи таких спільних інтересів.

Анóмія – (композиція з запереченням грец. α- і νόμος – закон, правопорядок). Безладдя, беззаконня, відсутність соціального порядку. Походить з теологічної лексики пізнього Середньовіччя (в кінці 16-го-17 ст, особливо в Англії) для позначення порушень релігійних законів. Іноді замість поняття А. використовують близьке за сенсом словомАнархія (але без значення Влади).

За Дюркгеймом, А – стан суспільства, за яким відбувається послаблення соціальних норм та порядку, дезінтеграція, розпад системи цінностей і норм внаслідок розходження між завищеними очікуваннями та обмеженістю економічних благ і товарів при подальшому розподілу праці та посилення економічної кризи.

Ситуація, коли одна або більше осіб не можуть інтегруватися зі стабільними основними інститутами суспільства, що приводить до заперечення найзначніших норм домінантноїкультури і соціальних відхилень.

Понятие аномии выражает собой исторически обусловленный процесс разрушения базовых элементов культуры, прежде всего в аспекте этических норм. При достаточно резкой смене общественных идеалов и морали определённые социальные группы перестают чувствовать свою причастность к данному обществу, происходит их отчуждение, новые социальные нормы и ценности (в том числе социально декларируемые образцы поведения) отвергаются членами этих групп, а вместо конвенциональных средств достижения индивидуальных или общественных целей выдвигаются собственные (в частности, противоправные). Явления аномии, затрагивая при социальных потрясениях все слои населения, особенно сильно действуют в отношении молодёжи. По определению российских исследователей, аномия – «отсутствие чёткой системы социальных норм, разрушение единства культуры, вследствие чего жизненный опыт людей перестаёт соответствовать идеальным общественным нормам».

Основні парадигми суспільного розвитку.

Парадигма – в переладі «взірець» – у значенні теоретичної основи, теоретичного напрямку.

Парадигма (дав. -гр. παράδειγμα, paradeigma – приклад, зразок) – багатозначний термін, який залежно від контексту може означати:

Поняття античної і середньовічної філософії, що характеризує сферу вічних ідей як прототип, зразок, відповідно до якого бог-деміург створює світ сущого;

У сучасній філософії науки – система теоретичних, методологічних і аксіологічних установок, які взяті за зразок розв’язування наукових задач і які поділяють всі члени наукового співтовариства.

Система форм, уявлень та цінностей одного поняття, які відображають його видозміну, історичний шлях, заради досягнення ідеального поняття.

Термін «парадигма» у філософію науки уперше впровадив позитивіст