Філософія

Філософія як акт самопізнання та самовідтворення знаходить своє відображення у комунікації, як процесі діалогу із власним «Я».

Під внутрішньою комунікацією можна розуміти таку комунікацію, що торкається глибинних смисложиттєвих орієнтацій і має вільний характер. Це, передусім, комунікація з собою як акт самопізнання та самовідтворення, процес діалогу з власним Я. Але внутрішня комунікація є й комунікацією з іншим, в якій інший постає не як об'єкт, “воно”, а як суб'єкт, “ти”. Внутрішня комунікація розгортається як єдність духовної та душевної комунікації і може бути названа особистісною комунікацією. Вихід за межі внутрішньої самотності можливий лише у внутрішній комунікації. внутрішня самотність розглядається як корелят комунікативності. Вона породжується відкритим, трансцендуючим характером людського буття – є результатом постійного виходу екзистенції за свої межі. Це призводить до того, що людина постійно стає внутрішньо самотньою по відношенню до попереднього стану свого Я, а також до свого оточення. Другою фундаментальною причиною внутрішньої самотності є принципова біполярність (бівалентність) людського роду – його розділеність на дві статі – чоловічу та жіночу.

 

КОМУНІКАТИВНА ФІЛОСОФІЯ У комунікативній філософії представлені два основних підходи до розуміння комунікації залежно від способу її функціонування і ролі в соціумі, а саме комунікативна теорія та системна теорія.

Комунікативна теорія представлена в німецькій філософії К. О. Апеля, Ю. Габермаса, В. Хесле та їх послідовниками. Вона базується на трансцендентальній прагматиці і бере за основу вчення німецької класичної філософії, зокрема, апріоризм І. Канта.

Спираючись на здобутки попередників, К. О. Апель обґрунтував поняття «апріорі комунікації». Він вважає, що кожен комунікативний акт людини (а поза комунікації людина не існує свідомо) вже – a priori, ще до реального здійснення – передбачає власне комунікативність [36, с. 60]. Також він вводить поняття апріорі аргументації та ідеального співтовариства (спільноти у якій усі аргументують). Осмислена аргументація можлива тільки в необмеженій комунікативній спільноті, в якій кожен здатний говорити, перебуваючи в істині, зберігає таке положення речей шляхом «трансцендентальної рефлексії» [31, с. 24]. Істотним недоліком його концепції вважають її надмірну абстрактність і спрощення реальних процесів комунікації. Це спрощення міститься в твердженні Апеля про те, що в порівнянні з апріорі аргументацією чи ідеальним співтовариством, всі інші матеріальні і екзистенціальні передумови реального взаєморозуміння є другорядними [36, с. 62].

Учень і послідовник К. О. Апеля Ю. Габермас вважається одним з найбільш яскравих представникиі даної теоретичної позиції. Ключовими моментами теоретичної концепції Ю. Габермаса можна назвати такі:

• суспільство – комунікативно відкрита система, яка об'єднана в єдине ціле (панівною в ній мовою як головним засобом спілкування). Також суспільство об’єднується за рахунок норм і цінностей, закріплених у цій мові;
• комунікація – суб’єкт – суб’єктні відносини, обумовлені соціальною дією;
• основа комунікації – комунікативна раціональність;
• комунікація, заснована на раціональній комунікативній дії і на аргументованості висловлювання, призводить до досягнення згоди;
• мета комунікації – взаєморозуміння, що досягається в ході дискурсу;
• суспільство функціонує на стику системи (як сукупності соціальних інститутів) і життєвого світу, який носить трансцендентальний характер.

Системна теорія протилежна габермасівскій комунікативній теорії, представлена Н. Луманом. Він критикує теорію Габермаса та пропонує інший погляд на розуміння комунікації, заснований на диференціації суспільства як соціальної системи і навколишнього світу. Основними моментами позиції Н. Лумана є наступні:

• суспільство – комунікативно замкнута, але не ізольована система;
• комунікація породжує комунікацію і включає три компоненти: інформацію, повідомлення, розуміння, які є взаємопов'язаними, взаємообумовленими і не існують поза комунікацією теорія раціональності комунікативної дії помилкова з емпіричної точки зору;
• всі комунікації ризиковані;
• комунікація не має жодної мети, а лише породжує комунікації;
• диференціація суспільства як закритої системи (соціальних інститутів) від навколишнього світу (природи і культури).

Розглянуті відмінності дають змогу зробити висновок, що теоретична позиція Ю. Габермаса заснована на комунікативній раціональности, що в деякій мірі ідеалізує і виводить на перший план суб’єкта – носія комунікації. Роль суспільства при цьому носить другорядний характер. Крім того, граничне обгрунтування в так званому постметафізичному мисленні ототожнюється, як правило, із догматизмом, а то й з філософським фундаменталізмом [32, с. 59]. Н. Луман, в протилежність Ю. Габермас, на перший план висуває суспільство як систему коммунікацій, які обумовлюють одна одну. При цьому поняття суб’єкта втрачає свою значимість. У цьому зв’язку, обидві теоретичні позиції не позбавлені істотних недоліків.

Сутність комунікативного повороту у сучасній філософії.

Термін комунікативність окреслює людську взаємодію в світі. Комунікативність розг-ся як основа конструктивної взаємодії соц груп, націй, етносів на основі взаєморозуміння (консенсусу). Комунікативний поворот – це перехід від суб’єктивності до інтерсуб’єктивності. (тобто в людському житті у взаєминах між людьми, у спілкуванні – основою є етика, а саме дискурсивна етика) Етика виходить на перше місце оскільки вона утверджує людину як особистість. Сутність комунікат повороту –