Філософія

а) когнітивізм – передбачає розв’язання морально-етичних проблем через раціональне обговорення та аргументацію; б) універсалізм – кожен учасник дискусії принципово здатний прийти до однакового з іншими судження щодо норм дії; (логічна реконструкція правил дискурсу + певні процедурні правила досягнення взаєморозуміння, які водночас логічні та етичні) в) формалізм – елімінує ціннісні орієнтири, але залишає нормативні питання щодо справедливості, які можуть бути розв’язані в процесі дискусії.

Теорія комунікативної дії.

Засновник Юрген Габермас. У такий спосіб Габермас здійснює парадигмальний поворот у соціальній філософії від цілераціональної дії до комунікативної дії.

Між цілераціональною і комунікативною дією є кардинальна відмінність. Суб’єкт, що цілераціонально діє, зорієнтований на досягнення успіху, намагаючись змінити ситуацію в об'єктивному чи соціальному світі. Це досягається шляхом перетворення об'єктів впливу (предметів чи людей) на засоби, які підкоряють (перетворюють) або якими маніпулюють (суб'єктами) в інтересах актора. На цій підставі цілераціональну дію, локалізовану межами об’єктивного світу, Габермас називає інструментальною, а локалізовану соціальним світом – стратегічною. На противагу цьому, комунікативна дія спрямовується на досягнення порозуміння між суб’єктами в ситуації їхньої взаємодії. Порозуміння стає невід'ємним атрибутом мовлення. Отже, якщо цілераціональна дія виражає монологічну інтенцію, то комунікативна дія – інтерсуб’єктну.

Габермас виокремлює інструментальну та комунікативну дії. Втіленням інструментальної дії для Габермаса є сфера праці, оскільки тут дія грунтується на правилах, які в своїй основі мають емпіричний досвід. Під комунікативною дією Габермас розуміє взаємодію щонайменше двох індивідів, яка упорядковується відповідно до норм, які прийняли за основу всі сторони. Якщо інструментальна дія направлена на успіх, то комунікативна дія на взаємопорозуміння діючих індивідів, їх консенсус.

Слід відзначити, що у працях 1960-х років головними поняттями для Габермаса були інструментальна та комунікативна дія, тоді як в пізніший період діяльності Габермас виокремив такі чотири типи: стратегічна, нормо-регулювальна, експресивна та комунікативна дія. Стратегічна дія містить у собі інструментальну та стратегічну дію. Орієнтація на успіх, на використання засобів, які відповідають за досягнення цілей, залишилися її характеристиками, однак, на думку Габермаса, суто інструментальна дія відповідає підходу до людської діяльності, коли предметні, інструментальні та прагматичні критерії виходять на перший план, а соціальний контекст виноситься за його межі. Стратегічна дія в своєму вузькому значенні висуває в центр соціальну взаємодію людей, однак розглядає її в контексті ефективності дії, тоді як у комунікативній дії акцент робиться на спрямованості суб’єктів на пошук взаємопорозуміння, компромісу.

Ці типи дії Габермас вважає за доцільне розглядати в контексті раціональності:

• інструментальна раціональність – це рівень раціонального розв’язання технічних завдань залежний від емпіричного знання;
• стратегічна раціональність – поступове розв’язання на користь тих чи тих можливостей вибору;
• нормативна раціональність – раціональне розв’язання практичних завдань в рамках моралі та визначених “правил гри”;
• раціональність “експресивної дії” – поняття раціональності визначається відповідно до типології дії.
• На основі цієї типології можна сформулювати висновок, що характеристикою концепції раціональності Габермаса є включення та синтез ставлення особи до світу та до інших людей одночасно. А звідси Габермас робить висновок, що поняття комунікативної дії потребує, щоб дійових осіб розглядали як суб’єктів, що “говорять і слухають”одночасно. Тому ставлення окремих суб’єктів до світу завжди опосередковане через можливість комунікації з іншими людьми.

Соціальним технологіям, які спираються на цілераціональні критерії, Габермас протиставляє комунікацію та вільний дискурс громадськості, під час яких відбувається виявлення та подолання застарілих основ соціального буття. Він вважає, що якщо комунікація спрямована на тотожність, на інтерсуб’єктність, то вона потребує вдосконалення на основі діалектики цілого та окремого, індивідуального та позаіндивідуального.

Треба відзначити й те, що Габермас протиставляє комунікацію та ідеологію, яку він кваліфікує не тільки як ілюзорну, але і як деформовану форму інтеграції. Перевага комунікації над ідеологією в тому, що вона передбачає процедуру рефлексії як засіб подолання деформації, та реконструкцію, яка повинна відкрити реальні причини примусу в діалозі.

Комунікація у Габермаса наділена моральним аспектом, відповідно виникає потреба наповнити цілераціональну дію мораллю. Як наслідок Габермас формулює етику дискурсу, яка виправдовує зміст моралі одинакової поваги до кожного та солідарної відповідальності за кожного.

Габермас ідеалізував прагнення кожного індивіда до консенсусу, до аргументованого розв’язання проблем і, що на нашу думку найважливіше, прагнення кожного до такої дискусії, оскільки очевидна тенденція до інфантильності серед громадян через різноманітні причини. Однак Габермас не заперечує того, що він (подібно до Вебера) досліджує «чисті», ідеальні типи дії і перш за все комунікативну дію. Водночас він вважає, що комунікативній дії та комунікативній раціональності відповідають цілком реальні особливості, виміри взаємодії людей, оскільки взаєморозуміння, аргументація, консенсус – це не лише теоретичні поняття, це також невід’ємні елементи взаємодії людей.

Смисловий горизонт класичних визначень культури.

Переходячи до першого питання слід сказати, що досліджуючи еволюцію поглядів на природу та сутність культури а також підходів до її вивчення, варто зазначити, що початкове значення терміну «культура» в перекладі з латинської мови ми маємо як виробіток, розвиток або виховання, У відповідності до такого розуміння, людина досягає деякого рівня культури не тільки завдяки своїй природі але і в результаті мислення та виховання.

Широке розуміння Під культурою традиційно розуміють сукупність практичних матеріальних і духовних надбань суспільства, які виражають рівень його історичного розвитку, втілюються в