Філософія

Сферами взаємодії науки і моралі є:

1) співвідношення науки, вчених із застосуванням їх відкриттів на практиці (соціальна етика) ;

2) внутрішньо наукова етика

3) деяке «середнє поле» між науковим і ненауковим

1) саме по собі знання не несе якоїсь моральної характеристики, до тих пір, поки воно не матиме наслідком істотний необоротний або надзвичайно ускладнений оборотний негативний вплив (шкоду) на людину чи навколишнє середовище (атомна бомба, пристрої для тотального впливу на чужу психіку чи втручання у генетичний апарат). У такому випадку постає 2 питання: чи продовжувати далі дослідження у цій сфері; 2) чи брати на себе відповідальність за наслідки. На перше питання більшість вчених дає позитивну відповідь. Проте проблема не в самому знанні, а в його застосуванні. Це вирішує внутрішньо наукова етика.

2) думки розділяються: а) вчений не може нести відповідальність за наслідки своїх відкриттів, оскільки у більшості випадків не він приймає кардинальне рішення про те, як застосувати його відкриття на практиці (винахід Нобеля – динаміт). б) вчений людина з ясним розумом та здоровим глуздом, він не може не усвідомлювати свій вклад у виготовлення небезпечних предметів і систем. Ядерній бомбі, нейтронній бомбі, хімічній зброї передували роки досліджень. Необхідні якості для вченого і наукового співтовариства: а) об’єктивність (бути неупередженим, вивчати предмет багатосторонньо, відсторонено) ; б) культура наукового діалогу (поважати тих, хто мислить по-іншому) ; в) самокритика вченого (перевіряти правильність власних висновків, коректність власного спілкування у професійному співтоваристві) ; г) чесність і порядність (не приховувати відкриття від колег, не красти ідеї). Межі наукового дослідження, наприклад, пересадка голови (обговорюється останнім часом) : об’єктивно врахувати, чи можливо це зробити на сьогодні і чи можливо це зробити взагалі.

3) проблеми взаємодії науки з окремим областями знань з одного боку, а з іншого – взаємодії теорії з експериментальною областю у самій науці, де здійснюється вихід з теорії в життя.

Проблема цінностей у сучасній науці дискусійна і недостатньо розроблена. Які цінності є домінуючими – пізнавальні чи етичні? Якими є пріоритети науки – досягнення об'єктивності чи прогрес людства, відкриття законів дійсності чи зростання добробуту людства і його безпеки?

Однозначну відповідь дати важко, тим паче, що науки є фундаментальні, а є і прикладні. І якщо, на перший погляд, для перших метою є пошук істини, яка сама по собі є цінністю, то для інших першочергового значення набуває практичне втілення, і саме тут виникає найбільше моральних проблем.

Сучасні філософи науки  М. Полані, Т. Кун, Е. Агацці та інші, неодноразово підкреслювали необхідність переосмислення ролі цінностей у науковому пізнанні. Наукове пізнання, на їх думку, регулюється не тільки механізмами інтелектуальної діяльності, але й соціальними, етичними нормами.

У сучасних умовах формується особлива галузь філософського знання  етика вченого, до наукового обігу входить поняття «етос науки», що позначає сукупність сталих, загальноприйнятих у науковому товаристві установок, вимог, ціннісних орієнтирів, моральних імперативів, норм, що зумовлюють діяльність учених.

Це поняття запропонував Р. Мертон в роботі «Нормативна структура науки». На його думку етос сучасної науки базується на чотирьох основних імперативах:

• універсалізму, який вказує на демократичний характер науки і рівність усіх дослідників у поршуці істини незважаючи на звання, титули, минулі заслуги, релігійну, расову, національну чи ідеологічну приналежність;
• колективізму, який вказує, що результати наукових досліджень належать науковому товариству і людству вцілому, хоча й передбачає визнання здобутків ученого та вимогу обов'язких посилань на його праці;
• безкорисливості, чесності, порядності, вільного доступу до наукового знання, недопустимості використання науки у власних інтересах, обману, маніпулювання даними, досягнення успіху будь-якою ціною;
• організованого скептицизму, що означає – у суспільстві не може бути закритих тем, об'єктів, сфер, якщо навіть є вже сформовані погляди, знання, ідеологічні установки на ті чи інші речі.

Етос науки включає в себе як когнітивні цінності, так і соціальні. Когнітивні, як правило, це ті, що зумовлюють і регулюють внутрішній розвиток науки. Це – світоглядні орієнтири, вимоги, методологічні установки і норми, методика проведення досліджень, оцінки наукових досліджень, моральні імперативи наукового товариства. Серед них  принципи об'єктивності, точності та чіткості викладення фактів, обгрунтованості висновків, свободи критики, недопустимості монополізму і догматизму тощо. Вони є консолідуючою основою наукового товариства. Соціальні цінності характеризують соціальні умови, рівень свобод, у тому числі свободи творчості, законність і порядок, вони забезпечують стабільність існування суспільства, пріоритети його розвитку і тим самим зумовлюють спрямованість наукових досліджень. Головною ознакою соціальних цінностей є соціальна відповідальність вченого перед суспільством. І головним питанням тут є що дає наука суспільству, кожній людині, несе вона добро чи зло.

Соціальні цінності впливають на когнітивні цінності, перш за все, на світоглядні орієнтири, філософську картину світу, які, у свою чергу, зумовлюють стиль мислення і наукову картину світу.

31. Категоріальні засади наукової картини світу.

Наукова картина світу − цілісна система уявлень про загальні властивості та закономірності дійсності, побудована в результаті узагальнення і синтезу фундаментальних наукових понять і принципів. Наукова картина світу