Філософія

Вирізняють загальнонаукову картину світу, яка включає уявлення про всю дійсність (про природу, суспільство і саме пізнання), і науково-природничу картину світу (фізичну, астрономічну, біологічну, хімічну). Кожна картина світу будується на основі певних фундаментальних наукових теорій.

У структурі наукової картини світу можна виділити такі компоненти:

• центральне теоретичне ядро, що має відносну стабільність;
• фундаментальні припущення − умовно прийняті за незаперечні;
• теоретичні моделі, які постійно добудовуються.

У системі наукових знань наукова картина світу виконує важливі методологічні функції: систематизуючу, світоглядну й евристичну. Систематизуюча функція пов’язана з тим, що наукова картина світу є способом інтеграції наукового знання, поєднання його в едине ціле. Світоглядна функція проявляється в тому, що як узальгальнений, інтегральний образ світу, наукова картина світу є елементом світогляду, його онтологічною основою. Евристична функція проявляється в тому, що наукова картина світу виступає як один із суттєвих важелів наукового пошуку, які дозволяють виявляти та інтерпретувати предмет науки, факти і теоретичні схеми, нові дослідницькі завдання і способи їх розв'язання. Наукова картина світу також є засобом трансляції наукових знань, виконує парадигмальну функцію (задає систему установок і принципів освоєння універсуму, накладає певні рамки на висунення гіпотез, впливає на формування норм наукового дослідження).

Як теоретично сформована система знань, НКС представляє природний світ в цілому, його найзагальніші закономірності. Це – «частина» світу, але вона репрезентує саме світ в цілому: найзагальніші закономірності «частини світу», на основі яких людина систематизує знання про світ в цілому; вияви синтезуючої ролі теоретичного мислення; і це неодмінно «світ людини»: картина світу відзначається світоглядовою спрямованістю.

НКС виступає як специфічна форма систематизації наукового знання, що задає бачення предметного світу науки відповідно до певному етапу її функціонування й розвитку. НКС завжди опирається на певні філософські принципи, але самі по собі вони ще не дають наукової картини світу, не заміняють її. Ця картина формується усередині науки шляхом узагальнення й синтезу найважливіших наукових досягнень; філософські ж принципи направляють цей процес синтезу й обґрунтовують отримані в ньому результати.

НКС може бути розглянута як форма теоретичного знання, яка репрезентує предмет дослідження відповідно до певного історичного етапу розвитку науки, форма, за допомогою якої інтегруються й систематизуються конкретні знання, отримані в різних областях наукового пошуку.

Н. гіпотеза – таке припустиме знання, істинність або хибність якого ще не доведена, але яке висувається не довільно, а з врахуванням ряду вимог, до яких відносяться наступні. Категорії н. – це найзагальніші поняття теорії, що характеризують істотні властивості об'єкту теорії, предметів і явищ об'єктивного світу. Закони н. відображають істотні зв'язки явищ у формі теоретичних тверджень. Принципи і закони виражаються через співвідношення двох і більше категорій. Н. принципи – найбільш загальні і важливі фундаментальні твердження теорії. Н. концепції – найбільш загальні і важливі фундаментальні положення теорій. Н. теорія – це систематизовані знання в їх сукупності. Головна відмінність теорії від гіпотези – достовірність, доведеність. Наукова теорія повинна виконувати дві найважливіші функції, першою з яких є пояснення фактів, а другою – прогнозування нових, ще невідомих фактів та опис їх закономірностей. Теорія зазнає змін внаслідок накопичення нових фактів. Зміни ж в самих загальних теоріях призводять до якісних змін всієї системи теоретичного знання, внаслідок чого відбуваються глобальні природничо-наукові революції і міняється наукова картина світу.

Ідеали і норми наукового дослідження.

У структурі науки можна виділити три базові блоки її основ: 1) ідеали і норми наукового пізнання; 2) наукова картина світу; 3) філософські основи. Кожен з них, в свою чергу, має достатньо складну внутрішню структуру. Як і будь-яка діяльність, наукове пізнання регулюється певними ідеалами і нормативами, які виражають ціннісні і цільові установки науки, відповідаючи на питання: для чого потрібні ті чи інші пізнавальні дії, який тип продукту (знання) і яким чином отримати цей продукт.

Цей блок містить наступні ідеали, “норми наукового пізнання”: 1) доказовості і обгрунтованості знання; 2) пояснення та опису; 3) побудови та організації знання.

Під ідеалами і нормами науки і наукового пізнання розуміють сукупність концептуальних, ціннісних, методологічних і інших установок, властивих науці на конкретному етапі розвитку. Основне завдання ідеалів і норм науки – організація і регуляція процесу наукової творчості.

Норма – регулятивне правило, яке вказує межі свого застосування; відповідає чомусь типовому або звичайному. Ідеал (образ, ідея, пор. також ейдос) – Вища Абсолютна Істина, Бог, вища цінність; якнайкращий, завершений стан того або іншого явища; зразок особистих якостей, здібностей.

Перший рівень ідеалів і норм характеризує специфічний підхід наукової діяльності, на відміну від інших форм, наприклад мистецтва. Другий рівень являє собою конкретизацію вимог першого в різні конкретно-історичні епохи. Система таких установок (уявлень про норми, пояснення, опис, доказовість, організацію знання і т. і.) виражає стиль мислення цієї епохи. У змісті ідеалів і норм кожного дослідження можна виділити третій рівень. В ньому установки другого рівня характеризуються застосовно до специфіки предметної області кожної науки (фізики, хімії, біології, тощо.)

Зараз норми: 1) головне завдання наукового пізнання полягає у збагненні об'єктивної