Філософія

З принциповою перевірюваністю тісно пов’язана теза принципової спостережуваності. В першому наближенні принцип спостережуваності та принцип перевірюваності стверджують одне і те саме – про емпіричну перевірюваність наслідків будь-яких теоретичних надбудов. З принципом спостережуваності пов’язаний специфічний зміст, який пов’язаний з його більшою (порівнюючи з принципом перевірюваності) зв’язком з питаннями про структуру наукової теорії взагалі (і фізичної теорії зокрема).

2) Максимальна загальність. Загальний зміст цього принципу полягає в тому, що з теоретичної побудови повинні випливати не тільки ті явища, для пояснення яких вона пропонувалася, але і як можливо більш широкий клас явищ, які безпосередньо начебто і не пов’язані з початковим явищем. Цей принцип тісно пов’язаний з вимогою принципової перевірюваності. Явища, предмети об’єктивного світу не існують ізольовано один від одного; вони пов’язані один з одним і є членами якихось широких і загальних розрядів речей, є членами більш загальних реальних класів явищ. Якщо в гіпотезі є об’єктивний зміст, він обов’язково має виявитись в тому поясненні багатьох інших явищ, так або інакше пов’язаних з вихідним. Поодиноке існує лише в тому, що призводить до загального.

3) Передбачувана сила. Хороша теорія повинна бути в змозі передбачувати нові факти, вона повинна мати здатність передбачення. Теоретична побудова, яка обмежується лише поясненням вже відомого матеріалу, завжди викликає підозри щодо своєї правдоподібності. Теорія повинна передбачати нові явища. Принципова перевірюваність теж передбачала нові факти, але там новизна цих фактів полягала в тому, що вони не брали участь в побудові теорії, і чи були вони відомі раніше, чи вперше виведені з теорії було все одно. Вимоги наявності передбачуваної сили акцентує увагу на здатності теорії передбачувати дещо взагалі раніше невідоме. Наявність у теорії передбачуваної сили особливо показує її роль як форми розвитку наукового знання.

4) Принципова простота. Можна виділити три види простоти:

а) Лінгвістична, або синтаксична (пов’язана з викор теорією мовними засобами).

б) Семантична (пов’язана зі змістом мовних виразів, що входять в теорію).

в) Прагматична (пов’язана з використанням теорії).

Крім цих видів розрізняють простоту принципову, яка претендує на роль основного методологічного принципу. Принципова простота теорії полягає в її здатності, виходячи з порівняно небагатьох підстав, пояснити якомога найширше коло явищ. Складність теорії, що свідчить проти неї, полягає в наявності багатьох штучних і довільних припущень, ніяк не пов’язаними з основними її положеннями і перетворюючими теорію вцілому у випурну і занадто громіздку побудову.

Системність. Будь-які теорії, ідеї, концепції не можуть бути довільними, на них накладається ряд обмежень, зокрема: 1) вони задовольняють деякій парадигмі (при екстенсивному рості) або принципу відповідності (при інтенсивному рості) ; 2) вони задовольняють існуючим на даній стадії розвитку наукидеяким загальним правилам гри.

Поняття системності та комплексності дослідження.

Систе́мний підхі́д (англ.  Systems thinking – системне мислення) – напрям методології досліджень, який полягає в дослідженні об'єкта як цілісної множини елементів в сукупності відношень і зв'язків між ними, тобто розгляд об'єкта як системи. Системний підхід розвиває і конкретизує такі категорії діалектики, як зв'язок (філософія) , відношення, зміст і форма, частина і ціле та ін. Основний засіб системного підходу – системний аналіз.

Комплексний підхід – дослідницький підхід і принцип організації дослідження, що розглядає об'єкт, практику з позицій цілісності і системності.

Можна виокремити чотири форми співвідношення системного та комплексного методів.

З одного боку, вважається, що системний та комплексний аналіз є тотожними. Така точка зору поширилась на початку еволюції теорії систем і, хоча все ж має право на існування, сьогодні не є широко розповсюдженою.

З іншого боку, системний аналіз розглядають як складову частину комплексного, оскільки комплексний аналіз вивчає як системи (і тоді він стає системним), так і несистемні об’єкти.

Третьою формою кореляції комплексного та системного підходу є відношення залежності, коли вважається, що комплексний аналіз є видовим поняттям в рамках системного, який постає як родовий..

Але, на нашу думку, ці методи, не зважаючи на зовнішню схожість, є суттєво відмінними один від іншого і не знаходяться у відношенні підпорядкованості.

Відмінності між ними виникають уже із назви. Етимологічно термін «комплексний» походить від латинських слів «com» (з) та «plectere» (вплітати, переплітати), а системний – від грецьких слід «syn» (разом) та «histanai» (розміщати). Тобто, в основі комплексного аналізу є спостереження заявищами, «переплетеними» між собою, такими, які певним чином взаємопов’язані. Це необов’язково передбачає системність цих явищ. Бути у відношенні динамічного зв’язку можуть і декілька систем, які разом не складають цілісну систему, і система та хаос, і система та процес, який відбувається із залученням декількох систем тощо. Якщо намагатися вкласти ці об’єкти суто у рамки системи, вони втрачають с вої характерні особливості. На противагу цьому, при застосуванні системного аналізу, основна увага приділяється системам, які можна окреслити та визначити. Їхні характеристики можуть бути занесені в комп’ютер та виражені в числовому вимірі. Тобто, відмінність між даними підходами полягає уже в нетотожності об’єктів.

Крім того, системний та комплексний методи відрізняються і за цілями та завданнями. Комплексний аналіз, в основному, застосовується з метою отримання нового знання про вже існуюче явище чи процес. Розглядаються певні досі не вивчені аспекти, ознаки, функції, взаємозв’язки тощо.