Філософія

Полідисциплінарність позначає спільне вивчення якогось складного об'єкта різними дисциплінами (наприклад, вивчення людини психологією, генетикою, соціологією тощо). Тут лише окреслюється можливість діалогу між науками, адже незважаючи на спільність об'єкта, кожна наука має свій окремий предмет дослідження.

Трансдисциплінарність (транскросдисциплінарність) передбачає вихід досліджень за дисциплінарні межі, коли відбувається перенесення дослідницьких схем з однієї галузі в іншу. Трансдисциплінарне дослідження є спільним дослідницьким проектом для кількох відмінних галузей знання. Тут взаємодія між різними науками є тіснішою, оскільки відбувається не просто вивчення спільного об'єкта з різних точок зору, а принципово новий тип досліджень, неодмінною умовою якого є взаємодія між науками, яка передбачає узгодження методологічних засобів (приклади цього є у нейрофізіології, нейролінгвістиці тощо). Переплетення, зрощення, немає нічого чужорідного. Приклад: психолінгвістика Міждисциплінарність передбачає використання певних понять, які є спільними для різних наук, а також кооперацію різних наукових галузей (прикладами міждисциплінарних досліджень є синергетика, когнітологія, комп'ютерна наука тощо). «Вкидування» 1 поняття в іншу науку. Приклад: комп’ютерна лінгвістика.

Особливості гуманітарного знання і пізнання. У широкому сенсі під гуманітарним знанням розуміють науки, протилежні точним і природничим. У вужчому – це філософія, філологія, історія, культурологія і правознавство. Подібно до того як відкриття Енштейном теорії відносності на початку 20 ст. привело до кризи природничої науки і наступного перегляду її наріжних постулатів, поширення теорії постструктуралістсько-постмодерністичного штибу у другій половині 20 ст. спровокувало перегляд наріжних настанов соціального знання. Серія поворотів антропологічний, лінгвістичний, семіотичний та ін. вплинули на самоідентифікацію соціально- гуманітарного знання та його методологічних стратегій. Спільним знаменником зазначених зрушень стало визнання неоднозначності, непрозорості соціальної реальності. Відбувся зсув від відкриття основних законів суспільства до вияву виробництва соціального, його конструювання. У даному контексті варто відзначити концептуальний доробок М. Фуко, який у низці програмних робіт доводить, що соціально-гуманітарне знання вивчає об’єкт, який попередньо створюється. Ключове для Фуко поняття дискурсу визначається автором як мовленнєва практика, що постійно створює предмет свого обговорення, а отже значення слів не слід відривати від їх контекстуального вжитку. Приміром варто пам’ятати, що людина у філософії 19-20 ст. не тотожна людині у працях філософів доби Просвіти. Знання – об’єктивна реальність, що дається в свідомості людини, яке вона віддзеркалює у своїй діяльності, ідеально відтворює об’єктивні закономірні зв’язки дійсного світу. Пізнання – обумовлений насамперед суспільною практикою процес набуття та розвитку знань, їх постійне поглиблення, розширення і вдосконалення. На яке взаємодіє об’єкт та суб’єкт, результатом якого є нове знання про світ. Об´єктом дослідження у сфері гуманітарного пізнання постає Людина, Суспільство, Культура. Гуманітарне знання – це звернення як до розуму, так і до почуттів. Дослідник природи вивчає природні явища, феномени як сторонній спостерігач, із зовні. Гуманітарій вивчає явища культури з середини, він сам є частинкою – учасником цих явищ, цього феномену і через це його об´єкт дослідження є феноменом, а мета дослідження пізнати феномен. Предметом дослідження гуманітарного пізнання стає процес присвоєння суб´єктом об´єктивної реальності. Гуманітарне знання слід розглядати як сукупність висновків, отриманих у ході використання гуманітарного способу в будь-якій сфері. Предметом гуманітарної науки є намагання дослідити існування людської суб´єктивності у світі в єдності обєктивацій духу і діяльнісних способів функціонування. Метою гуманіст. дослідження є пізнання факторів культури з метою розуміння людини і її місця в природі. Специфіка соціального (гуманітарного) : 1. Його предмет – “світ людини”, а не просто річ як така. Предмет має суб’єктивний вимір, у нього включена л як “автор і виконавець своєї власної драми”, що він і пізнає. 2. Соціальне пізнання нерозривне і постійно зв’язане з предметними (оцінка явищ з погляду добра і зла, справедливою і несправедливого і т. д.) і “суб’єктивними” (установки, погляди, норми, цілі і т. д.) цінностями. 3. Характерною рисою соціального пізнання є його переважна орієнтація на “якісне фарбування подій”. Явища досліджуються головним чином з боку якості, а не кількості. 4. Сила абстракції. Тому тут винятково велика роль мислення, його форм, принципів і методів. Якщо в природознав. формою збагнення об’єкта є монолог (тому що “природа мовчить”), то в гуманіст. пізнанні – це діалог (ос-тей, текстів, культур і т. п.). Діалогічна природа соц. пізнання найбільше повно виражається з процедурах розуміння. Воно саме і є зануренням у “світ змістів” іншої людини, збагненням і тлумаченням (інтерпретацією).

Методологічна програма герменевтики.

Герменевтика – давня традиція тлумачення текстів, що початково існувала в межах богословської юридичної сфери. У 20 ст. розвиток філософської герменевтики пов'язаний, насамперед, з іменем Георга Гадамера, який наголошував важливість дослідження упереджень до рефлексивних настанов свідомості, соціо-культурного досвіду, що передує раціональному і визначає його. Сьогодні герменевтика як методологічна стратегія сучасного соціо-гуманітарного знання протистоїть структуралістським методам дослідження. На противагу семіотиці, яка працює з текстом як сукупністю знаків, герменевтика не виносить за дужки суб’єкта, а виявляє людські смисли, завжди орієнтована на людину і в цьому сенсі є гуманітарною.

Герменевтика – (від грецьк. -пояснюю, інтерпретую, тлумачу) – постає як наукова теорія розуміння, вчення про розуміння та інтерпретація текстів, що містять у собі смислові зв’язки, вчення про передумови і засоби такого розуміння.

Разом із цим герменевтика розглядається як філософська течія, основною проблемою якої стає питання про те, як влаштоване, упорядковане те суще, буття якого полягає у