Філософія

Ще однією суттєвою відмінністю між системним та комплексним підходами є те, що системний аналіз характеризується своїми унікальними принципами, процедурами та технологіями, що не є притаманним для комплексного.

1. Так, при застосуванні даного методу систему слід розглядати як єдине ціле, однак, в жодному разі, не як просте об’єднання елементів.

2. Другим принципом є наступний: властивості системи не можна вважати сумою властивостей її елементів, оскільки система може набувати властивостей не притаманних її елементам, а властивості деяких елементів можуть втрачатись. При використанні системного аналізу категорично забороняється розглядати систему в ізольованому вигляді. Слід обов’язково враховувати вплив навколишнього середовища та зв’язки із ним.

3Наступний принцип, який передбачає, що при розгляді систем можна (а іноді і необхідно) поділяти систему на менші елементи – підсистеми.

Безперечно, і комплексний, і системний аналіз можуть успішно застосовуватися в дослідженнях. Однак, їх обов’язково слід розмежовувати, оскільки результати їхнього використання є абсолютно різними. Виходячи із цього, використавши комплексний підхід (що само по собі є прийнятним та часто навіть доречнішим), не слід констатувати використання системного аналізу, віддаючи данину моді чи тенденціям. Обидва ці методи є самодостатніми і розуміння цього дозволить українським науковуям максимально ефективно застосовувати кожен із них.

Синергетика як загальнонаукова методологія дослідження.

У сучасній методології все більшого поширення набуває синергетика – теорія самоорганізації. Вона включила в себе нові пріоритети сучасної картини світу: концепцію нестабільного, нерівноважного світу, концепцію невизначеності та багатоальтернативності розвитку, ідею виникнення порядку із хаосу. На відміну від підходів до розгляду світу, що склалися в рамках класичної і некласичної науки, синергетичний підхід має певні переваги в тому відношенні, що він ґрунтується на біль глибокому розумінні єдності і різноманітності світу, осмисленні загальних механізмів виникнення і розвитку нового на основі процесів самоорганізації, виявленні протилежних, але взаємопов’язаних тенденцій у розвитку само організованого світу, які переходять одна в одну, виявляючи свій динамічних характер. Все це, безумовно, не могло не внести певні зміни в світоглядні і методологічні основи сучасного наукового мислення.

Синергетика – загальна теорія незворотних процесів та відкритих систем, тобто систем, які обмінюються енергією і речовиною з навколишнім середовищем. До її створення цьому колу об’єктів, які є найбільш характерними для оточуючого нас природного світу, у науці приділялося досить мало уваги. Першоджерелом синергетики можна вважати роботу Л. Больцмана, у якій він критикує гіпотезу теплової смерті Всесвіту через збільшення ентропії. Власне синергетика у її сучасному розумінні була створена роботами І. Пригожина у сорокових роках 20 ст.

Термін синергетика походить от грецького «синергена» – спільна діяльність, співробітництво. Запропонований Г. Хакеном, цей термін акцентує увагу на узгодженість взаємодії частин при утворенні структури як єдиного цілого.

Бельгійська школа І. Пригожина розвиває термодинамічний підхід до самоорганізації. Основне поняття синергетики Хакена (поняття структури як стану, що виник в результаті когерентної поведінки великого числа частинок) бельгійська школа замінює більш спеціальним поняттям дисипативної структури. У відкритих системах, що обмінюються з оточенням потоками речовини та енергії, однорідний [неструктуринй] стан рівноваги може втрачати стійкість і необоротно переходити у неоднорідний стаціонарний стан, стійкий відносно малих збурень. Такий стаціонарний стан дістав назву дисипативної структури.

Основні твердження синергетики.

* Індетермінізм розвитку відкритих систем: у відкритих системах напрямки протікання процесів можуть бути несподіваними, випадковими, багатоваріантними, які відхиляються від однозначно детермінованих змін, для цих систем характерна множинність шляхів розвитку.

* Нелінійність: нескінченно малий зовнішній фактор або флуктуація може (у деяких випадках, що мають назву точки біфуркації) змінити напрямок розвиту системи.

* Самоорганізація: для систем, далеких від стану рівноваги, незворотність процесу є джерелом впорядкування (висновок з теореми Пригожина).

На основі синергетичного підходу можна сформулювати такі основні методологічні ідеї:

• складноорганізованим системам неможливо нав'язати напрями і шляхи розвитку, можливо лише сприяти ((через слабкі впливи) процесу самоорганізації;
• нестійкість є однією із умов стабільного і динамічного розвитку, а хаос є креативним початком, конструктивним механізмом еволюції;
• неможливо досягти одночасного поліпшення відразу всіх важливих показників системи;
• при кількох станах рівноваги еволюційний розвиток системи відбувається при лінійному зростанні ентропії (невизначеності ситуації) ;
• для складних систем існують декілька альтернативних шляхів розвитку;
• кожний елемент системи несе інформацію про результат майбутньої взаємодії з іншими елементами;
• складна нелінійна система в процесі розвитку проходить через критичні точки (точки біфуркації), у яких відбувається розгалуження системи через вибір одного з рівнозначних напрямів її подальшої самоорганізації;
• знаючи тенденції самоорганізації системи, можна прискорити її еволюцію;
• керувати розвитком складних систем можливо лише в точках їх біфуркації за допомогою легких поштовхів.

Синергетичний підхід дає нам нове бачення світу, яке пов’язане з пізнанням процесів самоорганізації, розкриттям глибокого зв’язку між порядком і