Філософія

Предмет:

Філософія

Тип роботи:

Інше

К-сть сторінок:

153

Мова:

Українська

Оцінка:

істини про прир, соц явища, суть пізнання і мислення. Наукове пізнання здійснюється на основі вивчення загальних, істотних і необхідних властивостей предмета та відбиття результатів у системі абстракцій. 2) процесу наукового пізнання притаманні строгість, об'єктивність дослідження явищ, незалежність здобування знань від суб'єкта, що пізнає. 3) наукове пізнання і його результат – знання, характеризується системністю, чітким доведенням, логічними виводами одних положень з інших, відтворенням та імовірністю висновків, 4) об'єктами наукового пізнання служать не предмети, що існують в чуттєво-сприйнятливій матеріальній формі, а їх відображення мисленням людини у формі ідеалізованих об'єктів. 5) у науковому пізнанні відбувається постійний контроль над процесом пізнання вибором методів та засобів досягнення мети, способами закріплення здобутого знання в мові. Багатозначність термінів природної мови, складність використання її в наявному пізнанні обумовили необхідність створення штучної мови науки. 6) на відміну від інших видів пізнання, наукове застосовує специфічні матеріальні засоби: прилади, радіотелескопи, ракетно-космічну техніку, різні інструменти, прискорювачі та ін.

Зараз ідеали: В соответствии с классическими представлениями о науке она не должна содержать «никакой примеси заблуждений». Сейчас истинность не рассматривается как необходимый атрибут всех познавательных результатов, претендующих на научность. Она является центральным регулятивом научно-познавательной деятельности.

Для классических представлений о науке характерен постоянный поиск «начал познания», «надежного фундамента», на который могла бы опираться вся система научных знаний. Однако в современной методологии науки развивается представление о гипотетическом характере научного знания, когда опыт не является больше фундаментом познания, а выполняет в основном критическую функцию.

На смену фундаменталистской обоснованности как ведущей ценности в классических представлениях о научном познании все больше выдвигается такая ценность, как эффективность в решении проблем.

Взаємозв’язок норми та ідеалу. Iєрархiчна взаємозумовленiсть iдеалiв i норм наукового пiзнання вiдображає також i спiввiдношення потенцiйного з актуальним. Так, фундаментальне відкриття є знанням потенційного щодо знань, якими володіє наукове співтовариство, а професійні знання науковців є потенційними по відношенню до знань, які чітко зафіксовані на соціокультурному рівні.

Герменевтичні характеристики норм осмислювали М. Вебер, Р. Мертон, Т. Парсонс, П. Сорокін, які підкреслювали їх аксіологічну зумовленість і соціокультурну значущість. Ф. Знанецький, Дж. Коул, Л. Флек, У. Хенгстром аналізували норми і цінності науки з метою виявлення кореляцій між структурою наукового співтовариства та механізмами функціювання знання. Герменевтичну природу дослідження нормативності у своїх пізніх публікаціях визнавав і Т. Кун.

Структура і методи емпіричного й теоретичного дослідження.

Структура наукового дослідження включає: встановлення об'єкта вивчення; аналіз існуючих фактів чи теорій про об'єкт; постановку і формулювання проблеми, а також визначення предмета дослідження; визначення мети і задач дослідження, висування гіпотези; вибір методів дослідження; перевірку гіпотези; визначення сфери застосування знайденого наукового рішення; літературне оформлення результатів дослідження; перевірка й уточнення висновків дослідження і впровадження їх в практику.

У кожному науковому дослідженні можна виділити два рівні:

•емпіричний, на якому відбувається процес накопичення фактів;

•теоретичний – досягнення синтезу знань (у формі наукової теорії).

На емпіричному рівні застосовуються методи:

Абстрагування – це відхід у думці від несуттєвих властивостей, зв'язків, відношень предметів і виділення кількох рис, які цікавлять дослідника.

Аналіз – метод пізнання, який дає змогу подіта предмети» дослідження на складові частини (природні елементи об’єкта або його властивості та відношення).

Синтез, навпаки, примокає з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле. Аналіз і синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей.

Індукція та дедукція. Дедуктивною визначають таку розумову конструкцію, в якій висновок щодо якогось елементу множини робиться на; основі знання загальних властивостей всієї множини. Змістом дедукції як методу пізнання є використання загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ.

Під індукцією розуміють перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предметів класу робиться висновок стосовно класу в цілому. Дедукція та індукція – взаємопротилежні методи пізнання.

Дедукція (від латинського – виведення) – це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини. Дедуктивним у широкому розуміння вважається будь-який вивід взагалі, у більш специфічному і найбільш поширеному розумінні – доведення або виведення твердження (посилань) на основі законів логіки, що мають достовірний характер. У випадку дедуктивного висновку наслідок міститься у посиланнях приховано, тому вони повинні бути одержані з них на основі застосування методів логічного налізу.

Змістом дедукції як методу пізнання є застосування загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ. Важливою передумовою дедукції у практиці пізнання є зведення конкретних задач до загальних і перехід від розв'язання задачі у загальному вигляді до окремих її варіантів.

Індуктивні умовиводи дають лише вірогідні знання, тому що вони ґрунтуються на емпіричних спостереженнях кінцевого числа об'єктів.

Інтуїція – метод пізнання, що є вираженням безпосередності у процесі пізнання на відміну від опосередкованого, дискурсивного характеру пізнання), вирішення проблеми на основі ірраціонального здогаду. Елемент безпосередності є діалектичною єдністю чуттєвого та раціонального. Протилежність інтуїції розсудковому пізнанню відносна, Інтуїтивне і логіко-дискурсивне є тими моментами творчого мислення, для яких характерне взаємопроникнення. Інтуїція не існує в чистому й ізольованому вигляді.

Моделювання – метод, який ґрунтується на використанні моделі як засобу дослідження явищ і процесів природи. Під моделями розуміють системи, що замінюють