Філософія

Таким чином, в наш час відбувається становлення нового, нелінійного стилю мислення, а наше бачення природи, за І. Пригожиним, зазнає радикальних змін в бік багатоманітності, темпоральності та цілісності.

Міждисциплінарний і трансдисциплінарний вимір методології.

На сьогоднішній день трансдисциплінарні дослідження виявляються у багатьох галузях науки й уявити собі сучасну науку як «чисту» фізику або біологію, мовознавство чи психологію неможливо. Будь яка наукова проблема на сьогодні виступає як комплексна, що охоплює в процесі свого дослідження різні галузі знань. Саме тому їх вирішення потребуює застосування філософських методологічних підходів, що не суперечать дисциплінарним вимогам конкретноїї науки, а навпаки, доповнюють її зміст.

Особливістю сучасно науки й світу в цілому є те, що проблеми, створені на сьогоднішній день в окремих галузях набувають глобального характері вирішити їх спираючись лише на ті засоби, якими їх було створено, видається неефективним. (глобальне потепління, забрутнення навколишньої середи, тероризм) Глобальні проблеми неможливо вирішувати спираючись на вузьке індивідуальне бачення проблеми. На нинішньому етапі вчені будують розуміння концепту трансдисциплінарності на осонові континууму, який теоретично охоплює всю множинність знаннь на всіх етапах, починаючи з монодисциплінарних, потім мультидисциплінарних, плюродисциплінарних, інтердисциплінарних і трансдисциплінарних. Крім того, велика кількість науковців під час проведення своїх досліджень виходять за равки даної конкретно дисципліни, а вже потім роблять досягння і висновки «дисциплінарними». Активну увагу трансдисциплінарності почали приділяти з середини 80-их років ХХ століття, але единого визначення ще й досі немає.

ТРАНСДИСЦИПЛІНАРНІСТЬ

З одного боку Трансдисциплінарність розуміється як декларація, яка проголошує рівні права відомих і маловідомих вчених, великих і малих наукових дисциплін,. культур і релігій в дослідженні навколишнього світу. в такому сенсі, трансдисциплінарність охороняє думку ожного індивіда.

В другому значенні трансдисциплінарність трактується, як високий рівень освідченості, різнобічності, універсальності знаннь індивіда.

В третьому значенні трансдисциплінарність визначається як правило дослідження навколишнього світу. (на різних рівнях: локально і глобально, фізично і ментально) Це також принцип організації наукового знання, що відкриває можливості взаємодії багатьох дисциплін.

Гострим є запитання розрізнення її від, наприклад, міждисциплінарності, яка є «кооперацією різних дисциплін, використанням спільних понять для позначення і пояснення певних подій чи обєктів. В. Буданов назвав міждисциплінарність суміжною: «Міждисциплінарність як узгодження мов суміжних дисциплін», а згодом – «Міждисциплінарність як трансузгодження мов не обов’язково суміжних дисциплін». Відбулося звичайне поєднання специфічних мов та методів різних дисциплін при дослідженні, як-то: хімічних з біологічними тощо. При такому поєднанні зазвичай менш розвинені мови та методи дослідження підпорядковувалися більш розвиненим, що відбивалося як на назві виникаючої суміжної дисципліни («біохімія»), так і на категоріальному апараті нової науки (біологічні явища описувалися в категоріях хімії: «біохімічні реакції»).

Але деяка обмеженість такого методу здобування нових знань очевидна. Тому утворилася нова методологія міждисциплінарних досліджень, яка, за В. Будановим, пов’язана з переносом моделей та ідей з однієї дисципліни до іншої, коли спочатку «імплантується» модель, а потім формується фундамент.

Ідея системного підходу в науці та загальна теорія систем була вперше запропонована у 1937 році Л. Берталанфі – біологом за освітою, – як спроба вирішити методологічні труднощі саме біологічного пізнання. Але вона не знайшла підтримки у сучасників, однієї з причин чого була необхідність побудови моделі досліджуваного об’єкту з урахуванням максимально можливої кількості його складових, їх взаємозв’язків та зв’язків з довкіллям. Це ж бо становить величезний об’єм інформації, особливо в біологічних та людиновимірних системах. І лише створення потужної обчислювальної техніки, разом з усвідомленням науковцями неможливості пізнати сутність об’єкту шляхом руйнування його структури, призвело до широкого розповсюдження системного підходу в науці другої половини ХХ ст.

Дуже важливо, що в межах полідисциплінарних проектів методологія міждисциплінарності набула характеру взаємного запозичення мови й концептуальних схем та взаємного збагачення дисциплінарних понятійних апаратів та методів, і що при цьому в будь-якому випадку використовуються всі три попередніх типи міждисциплінарної комунікації. До того ж, становлення полідисциплінарних досліджень потребувало утворення науковця нового, некласичного типу, з умінням вийти за межі жорсткої дисциплінарної парадигми і її категоріального апарату та утворити загальноприйняту і загальнозрозумілу полідисциплінарну концепцію досліджуваного об’єкта чи явища.

Одним з шляхів виходу за межі дисциплінарності стало здобуття науковцями енциклопедичної обізнаності. Другим шляхом став пошук спільної мови з науковцями інших дисциплін, який потребував віднайти точки дотику різних парадигм, виробити вміння приходити до консенсусу та створювати взаємно збагачений понятійний апарат

Поняття «міждисциплінарність» вживається у різних значеннях, близькими синонімами є полідисциплінарність і трансдисциплінарність, кожний з яких має свої нюанси. Таке розрізнення детально проаналізовано Є. Князевою та С.