Філософський аналіз наукового передбачення у військовій сфері

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

 

ГУДКОВ Сергій Олександрович

 

УДК 101: 355

 

ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ НАУКОВОГО ПЕРЕДБАЧЕННЯ У ВІЙСЬКОВІЙ СФЕРІ

 

09. 00. 09 – філософія науки

 

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

 

Київ – 2002

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Військовому гуманітарному інституті Національної академії оборони України на кафедрі філософії (м. Київ).

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор, ЦЮРУПА Михайло Володимирович, Військовий гуманітарний інститут Національної академії оборони України, професор кафедри.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор, ОГОРОДНИК Іван Васильович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри. кандидат філософських наук, доцент, ДЕМЧУК Павло Олексійович, Науково-дослідний центр (гуманітарних проблем) Збройних Сил України, старший науковий співробітник.

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України, кафедра філософії науки і культурології, м. Київ.

 

 

Актуальність теми дослідження. На зламі тисячоліть людство з надією та тривогою намагається зазирнути у власне майбутнє. Філософська та наукова думка перебуває у постійному пошуку фундаментальних засад передбачення можливих відповідей на виклики часу. Багатовекторні тенденції еволюції форм міжнародних відносин, способів військового протистояння, докорінна зміна воєнно-політичної обстановки у світі призвели до становлення нових філософських і наукових підходів у вирішенні проблем війни та миру. Як наслідок, ґрунтовно змінились наукові погляди на шляхи забезпечення воєнної безпеки України, розвитку структури, форм застосування Збройних Сил. Динаміка воєнно-політичних процесів, військової справи, необхідність мінімізації негативних наслідків, пов'язаних з військовою діяльністю, потребує проведення фундаментальних досліджень проблеми наукового передбачення у військовій сфері.

Докорінні зрушення у військовій справі неможливо осягнути без філософської рефлексії в контексті розвитку самої військової науки, що актуалізує проблему об'єктивації відносин філософії та військової науки. Цілісна система духовного осягнення феноменів війни та миру відтворюється у філософсько-наукових концепціях, опосередкованих світоглядними, суспільно-історичними, соціально-політичними, культурними та іншими чинниками.

Сучасний етап розвитку науки відзначається зміною парадигм, що впливає на виконання нею прогностичної функції. Відтепер процес наукового передбачення ґрунтується на теоретичних і методологічних засадах некласичної та постнекласичної науки, які значно відрізняються від класичних фундаментальних положень. Розвиток наукового мислення викликає потребу у філософському осягненні шляхів впливу філософського знання на військово-наукове та навпаки. З початку 90-х років ХХ століття військовими науковцями активно починають використовуватись різноманітні західні футурологічні підходи до осягнення майбутнього, що створює можливість їх штучного “зіткнення”, оголошення одних підходів “науковими”, а інших – “позанауковими”. Це може призвести як до необґрунтованого відторгнення переважної більшості традиційних поглядів на проблеми війни та миру з одного боку, так і неприйняття інновацій – з іншого. Узгоджувальну роль в цьому аспекті може виконати філософія науки.

Дослідження основних закономірностей, принципів та специфіки прогностичної діяльності у військовій сфері сприяє підвищенню ефективності військового управління. Попри наявність системи військово-наукових теоретичних знань, доки останні не трансформовані в сучасні практичні форми, вони не стануть засобом інтелектуальної діяльності військових фахівців. Отже ефективність наукового передбачення у військовій сфері залишатиметься низькою, а прогресивний розвиток військової справи в Україні буде побажанням або ілюзією. Тому формування прогностичної культури, прогностичного стилю мислення є підґрунтям ефективної прогностичної діяльності військовослужбовців.

Актуальність теми зумовлена тим, що військові фахівці, які безпосередньо залучені до процесу розробки військово-наукових прогнозів, мають недостатню прогностичну культуру. Наслідком цього є низький науковий рівень планування та управлінської діяльності в мирний час. У бойових умовах передбачення ймовірних дій противника, виявлення стереотипів його мислення, шаблонів в діях та максимальне приховування власних намірів є найважливішими факторами успіху. Особливо важливою постає проблема формування прогностичного стилю мислення у зв'язку з процесами створення професійної армії в державі.

Професійне ставлення до військової справи вимагає не тільки знання військовослужбовцями тенденцій її розвитку, але й здатності до прогностичної діяльності та корекції власних дій відповідно до мінливих обставин. Нерозвиненість прогностичних знань, відсутність прогностичних умінь і навичок може викликати нездатність військових фахівців до творчого вибору, прогностичної активності та самостійності в екстремальних умовах збройної боротьби. Таким чином об'єктивна потреба розвитку наукового передбачення у військовій сфері зумовила вибір теми дисертації.

Ступінь наукової розробки проблеми. Основні сучасні філософські підходи до передбачення майбутнього викладені у працях Р. Арона, Д. Белла, М. Вебера, Г. Кана, І. Пригожина, І. Стенгерс, А. Тоффлера, О. Флехтгайма, Е. Фромма, С. Хантінгтона та інших західних науковців. Актуальні проблеми передбачення в загальнонауковому плані розглядаються в працях Є. Андроса, І. Бєстужева – Лади, І. Бойченка, В. Виноградова, С. Гончарука, В. Горського, І. Добронравової, В. Ігнатова, Ф. Канака, М. Кисельова, С. Кримського, В. Крисаченка, В. Лісового, В. Лобаса, В. Лук'янця, В. Малахова, В. Матвієнка, А. Нікітіної, О. Панаріна, М. Парнюка, Ю. Пилипенка, Б. Попова, М. Поповича, І. Попової, Є. Причепія, В. Салюка, А. Сахарова, П. Сорокіна, М. Степико, В. Табачковського, В. Шинкарука та ін. вітчизняних і зарубіжних науковців.

Проблеми військово-наукового передбачення знайшли висвітлення у фундаментальних працях середини 70-80-х років ХХ ст. А. Дмітрієва, В. Конопльова, Б. Краснова, Ю. Михайлова, О. Пономарьова, С. Тюшкевича, Ю. Чуєва та ін. військових науковців, які працювали в умовах визнання “єдиного наукового підходу”. Якщо відкинути ідеологічну