Філософський аналіз наукового передбачення у військовій сфері

- Показано, що прогнозування у військовій сфері є складовою частиною наукового передбачення, що конкретизує його та складає наукове підґрунтя для реформування Збройних Сил, надає можливість розробки конкретних заходів реагування на існуючі та потенційні воєнні загрози територіальній цілісності і суверенітету України. Військово-наукове прогнозування є спеціальною науковою процедурою, сукупністю процесів пізнання тенденцій розвитку військової сфери, екстраполяції виявлених тенденцій у майбутнє та визначення імовірності їх реалізації з метою надання наукових рекомендацій суб'єктам військового управління.

- Доведено, що військово-наукові прогнози являють собою форму осягнення існуючих воєнних загроз національним інтересам України, які актуалізуються у воєнних доктринах, законодавчих та нормативно-правових актах з питань оборони, державних програмах, розпорядженнях, наказах, планах, розрахунках та інших формалізованих документах.

- Визначено, що військово-наукове передбачення складає необхідний елемент ефективної державної політики у військовій сфері. Важливим завданням військової науки є розробка методологічної основи формування у військовослужбовців високої прогностичної культури, прогностичного стилю мислення, основними атрибутами якого є подолання презентизму, спрямованість на майбутнє, творча прогностична активність, науково-прогностична обґрунтованість, професійна прогностична інтуїція, тощо.

Науково-теоретичне та практичне значення дослідження. В дисертації були досліджені філософські аспекти трансформації прогностичного знання у практику військової справи, показані перспективні напрями військово-прогностичних теоретичних досліджень. Практичне значення полягає у розробці конкретних рекомендацій стосовно підвищення ефективності функціонування системи наукового передбачення у військовій сфері. Урахування цих рекомендацій слугуватиме прискоренню становлення військової сфери держави, оптимізації процесу реформування Збройних Сил України. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути покладені в основу спеціалізованого навчального курсу з військової прогностики у Національній академії оборони України та вищих військових навчальних закладах, використані під час прогностичної діяльності військових фахівців.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Українознавство в системі вищої освіти” (2001), конференції “Актуальні проблеми військово-соціальної роботи в Збройних Силах України” (ВГІ НАОУ, 2002), науково-практичному семінарі “Сучасні системи зв'язку і АСУВ та їх подальший розвиток. Напрями удосконалення підготовки фахівців для військ зв'язку в умовах реформування Збройних Сил України” (ВІТІ НТУ України “КПІ”, 2002) семінару “Вища військова освіта та сучасні інформаційні технології”, занять в системі гуманітарної підготовки з науково-педагогічними працівниками та в процесі викладання слухачам навчальних дисциплін “Філософсько-методологічні проблеми воєнної теорії і практики”, “Філософсько-методологічні проблеми військово-соціального управління”.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у шести наукових працях, три з яких опубліковані у фахових виданнях.

Структура дисертації зумовлена метою та логікою дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації складає 180 сторінок. Список літератури вміщує 171 позицію.

 

 

У Вступі обґрунтована актуальність теми дослідження, висвітлено зв'язок роботи з науковими програмами та планами, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, зазначені основні методи, що використовуються для досягнення поставленої мети, обґрунтована наукова новизна та практичне значення отриманих результатів, відображено апробацію результатів дослідження та публікації, де містяться його результати, наведена структура дисертації.

Перший розділ “Філософсько-методологічні підвалини наукового передбачення у військовій сфері” присвячений філософському аналізу теоретичних проблем наукового передбачення. В ньому закладається філософсько-методологічне підґрунтя розуміння сутності та змісту сучасних трансформацій наукового передбачення у військовій сфері. Він структурно складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі першого розділу “Військово-наукове передбачення як феномен осягнення майбутнього стану військової сфери” розглядаються передумови передбачення, його історичні форми, зміст категорій, що відбивають інформацію про майбутнє та розкривають сутність і зв'язок сучасних класичних, некласичних та постнекласичних наукових підходів щодо передбачення майбутнього у військовій сфері.

Передбачення у військовій сфері ґрунтується на вимогах суспільної та військової практики, що визначають його мету, об'єкти, засоби і можливості. Об'єктивною передумовою передбачення є розвиток процесів у часі, який виявляє зв'язок минулого, сучасного та майбутнього. Суб'єктивною основою передбачення є здатність людської свідомості до поєднання мислених образів минулого, сучасного та майбутнього станів явищ у прогностичну систему знань на підґрунті осягнення їх властивостей та закономірностей розвитку. Історичними формами передбачення є стихійні, інтуїтивні, а також пророцтва, гадання, віщування тощо. Провідну роль має наукове передбачення, яке спирається на знання об'єктивних законів та тенденцій розвитку природи і суспільства, людської свідомості і здійснюється в межах окремих наукових напрямів.

Наукове передбачення є теоретичним осягненням можливостей розвитку об'єкта та умов практичної їх реалізації. У класичній науці онтологічним підґрунтям передбачення вважається підпорядкованість явищ світу фундаментальним законам. Головна увага приділяється усталеності, порядку, однорідності і рівновазі замкнутих систем та лінійних співвідношень. Вважається, що на підставі вимірювання довільно обраного стану системи за допомогою законів науки можна передбачити її майбутнє та відновити минуле. В наш час в науці набувають розповсюдження некласичні та постнекласичні погляди. Відтепер методологічна культура не претендує на відкриття істини в останній інстанції, не сприймає класичний методологічний фундаменталізм, нормативізм а більше уваги приділяє невпорядкованості, неусталеності, розмаїтості, неврівноваженості, нелінійним співвідношенням тощо.

Теорія біфуркацій, яка відповідає сучасному розумінню структури світового устрою, спирається на положення, що поблизу точок біфуркації системи знаходяться на розмаїтті вибору одного з декількох шляхів еволюції. В цей момент принципово неможливо передбачити напрямок подальшого їх розвитку та виявити можливість трансформації у хаос або перехід на новий рівень організації. У точках біфуркації залежність сучасного та майбутнього від минулого практично зникає, що