Філософський аналіз наукового передбачення у військовій сфері

Третій етап характеризується формуванням прогностичної проблеми та створенням ідеальної прогностичної гіпотези, моделі війни (збройного конфлікту) на основі виявлення існуючих тенденцій розвитку та екстраполяції їх у майбутнє. Прогностична модель може містити в собі окремі риси майбутнього. По суті на перших трьох етапах відбувається інтуїтивне передбачення, створення попередніх прогностичних робочих гіпотез, коли можливість виникнення війни (збройного конфлікту) є абстрактною. Прогнозування же перебігу та результату війни (збройного конфлікту) стає принципово можливим тоді, коли абстрактна можливість перетворюється на реальну воєнну загрозу.

На четвертому етапі прогнозування відбувається аналіз прогностичних моделей шляхом “перегляду” можливостей та введення кількісно-якісних характеристик прогностичного фону. Створюються різні сценарії війн, збройних конфліктів, окремих операцій. Можливості прогнозування поширюються під час комп'ютерного моделювання розвитку подій у віртуальній реальності. На основі екстраполяційних розрахунків визначається імовірність їх реалізації у майбутньому та остаточно формулюються прогнози. Для моделювання збройної боротьби, створення сценаріїв можливих варіантів перебігу воєнних дій велике значення має інтуїція та використання індивідуальних і колективних експертних оцінок. Але також повинні обов'язково використовуватись фактографічні методи та методи асоціативної інформації – надто високою може бути ціна помилкових рішень.

Для вибору прогнозу необхідно, щоб він був достатньо вірогідним, тобто таким, можливість здійснення якого була б теоретично обґрунтованою та підтвердженою тенденціями розвитку військової практики. Тому змістом п'ятого етапу прогнозування є обґрунтування та вибір прогнозу. Обґрунтування військово-наукового прогнозу базується на єдності теоретичних та практичних дій. Процес теоретичного обґрунтування прогнозів в основному детермінований методологією, яку бере на озброєння прогнозист (індуктивізм, конвенціоналізм, фальсифікаціонізм, тощо) та стилем його наукового мислення. Теоретичне обґрунтування здійснюється переважно шляхом виявлення зв'язку змісту прогнозу з об'єктивною дійсністю через систему законів та загальних принципів військової науки, істинність яких вже доведена.

Під час практичної перевірки прогнозу порівнюється його зміст з реальними подіями. Військова практика є засобом безпосереднього доказу (спростування) істинності військово-наукового прогнозу, який до його реалізації має гіпотетичний характер. Найбільш ефективним засобом практичної перевірки є збройна боротьба. Але прямого зв'язку між результатом окремих бойових дій та істинністю загального прогнозу може не існувати – тимчасові поразки не завжди свідчать про його хибність. Війни, як зазначав К. Клаузевіц, ніколи не складаються з одного удару. Прогнози становлення та розвитку соціальних систем вимагають урахування складного співвідношення суспільних сил, що змагаються за реалізацію протилежних можливостей. Вони характеризуються значною невизначеністю та мають переважно альтернативний характер.

Завершується цикл прогнозування практичним повним або частковим підтвердженням (спростуванням) його результатів, коли аналізуються прорахунки і помилки та починається новий цикл прогнозування з урахуванням попереднього досвіду. Спектр негативних наслідків помилок у військово-прогностичній діяльності досить широкий – від значних економічних, політичних, моральних втрат в мирний час до загибелі великої кількості людей, втрати суверенітету державами та загрози глобальних катастроф у воєнний.

У третьому підрозділі другого розділу “Специфіка прогнозування під час бойових дій” відзначається, що особливості прогнозування зумовлені новими тенденціями, які простежуються у сучасній збройній боротьбі: перенесення її переважно у повітряно-космічну сферу; створення інформаційної складової збройної боротьби; збільшення тривалості підготовчих і зменшення періоду активних дій; зміна зв'язку між стратегією, оперативним мистецтвом та тактикою; створення автоматизованих систем управління збройною боротьбою; випереджаючий розвиток засобів ураження по відношенню засобів захисту; необов'язкове захоплення та утримання території противника; ведення збройної боротьби з найменшими людськими втратами тощо.

У таких умовах значно ускладнюється прогнозування, специфіка якого під час бойових дій виявляється на основі таких ознак:

- прогнозується реальна збройна боротьба у всіх її проявах, дії противника та можливі способи реагування на них;

- військово-прогностична діяльність відбувається в умовах дефіциту вірогідної інформації та часу на її отримання і перевірку з метою постійного випередження противника, що значно підвищує роль інтуїції та мисленого експерименту як засобу доведення прогнозу;

- військові фахівці прогнозують в умовах постійної небезпеки, цілеспрямованої протидії з боку противника, інформаційного, психологічного, фізичного та інших видів тиску з його боку;

- динамічність бойових дій в сучасних умовах потребує постійного коригування прогнозів, урахування найбільш стійких зв'язків. Відповідності між прогнозами та окремими характеристиками військових об'єктів досягти практично неможливо, а істинність конкретного прогнозу існує тільки у свідомості прогнозиста до його реалізації.

Третій розділ дисертації “Напрями військово-прогностичної діяльності у військовій сфері держави” присвячений філософському аналізу перспективних напрямів військово-наукового передбачення у військовій сфері.

У першому підрозділі третього розділу “Військово-наукове передбачення характеру можливої війни (збройного конфлікту) ” на основі сучасних філософсько-методологічних підходів щодо вирішення проблем війни та миру робиться спроба окреслити контури, визначити найімовірніші характерні риси майбутніх війн (збройних конфліктів).

На початку третього тисячоліття відбувається зміна парадигм війни. Концепція широкомасштабної війни, яка в сучасних умовах може привести до глобальної катастрофи, значно переглянута. Антропологічний поворот у філософії, гуманістичні погляди на війни (збройні конфлікти) відбивають прагнення людства до неконфліктних відносин, мінімізації жертв, запобігання катастроф та підсвідомо є засобом захисту людства від омніциду. Якщо людство не зможе передбачити та побудувати альтернативу небажаному майбутньому, то протиріччя сучасності можуть набути асоціальних форм. Розглядаються різні моделі війн: інформаційні, психологічні, повітряно-космічні тощо. Але аналіз локальних війн та збройних конфліктів свідчить щодо реального поєднання найбільш сучасних форм застосування військових формувань, зразків зброї та техніки з