Формування ФЕД у РДОБ

розміщення ДФ (економія площ фондосховищ);

надання доступу до найактивніше використовуваних видань (стане неможливою ситуація, при якій книга не може бути видана унаслідок того, що «зайнята»);

забезпечення збереження (завдяки наявності цифрової копії, само друкарське видання рідше видається на руки, що забезпечує його фізичне збереження);

істотне підвищення оперативності і ефективності інформаційно-бібліографічного обслуговування;

зниження навантаження на читальні зали і абонементи, а отже, зростання якості обслуговування (можна виділити значно більше часу для консультацій користувачів);

можливість копіювання і роздруку сторінок без збитку для оригіналу, що особливо важливо для фонду рідкісних видань.

ФЕД є різновидом документних фондів (ДФ). ДФ – це зібрання документів, які в силу суспільного значення охоплюють документи всіх галузей діяльності суспільства, знаходяться і використовуються в бібліотеці, архіві, музеї, інформаційному центрі [Кушнаренко Н.Н. Документоведение. - К. : “Знання“, 2000. – 460 с, 35, 138].

Основним фондоутворюючим елементом БФ є документ. Термін „документ” визначає носій інформації, що є предметом каталогізації. Це може бути книга, аудіо касета, платівка, відеострічка, комп'ютерний файл.

Документом вважається будь-яка нооінформація (інформація, створена людським розумом, на відміну від інформації, зафіксованої в явищах неживої природи, або біології), зафіксована на спеціальному речовому носієві в цілях її використання, передачі і зберігання. Форма і спосіб фіксації тут допускаються будь-які, тобто на папері, плівці, у вигляді кодексу, стрічки, диска і тому подібне [Столяров Ю.Н. Библиотечный фонд: Учебник. – М.: Изд-во: «Книжная палата», 1991. – 271с.49, 20].

Одиницею збереження ФЕД є електронний документ: електронне видання, Інтернет-публікація, електронний аналог або електронна копія друкованого видання або публікації. ЕД надається у вигляді одного або декількох файлів у відповідних вмісту документа форматах (текстових, графічних, векторних, мультимедійних) [Баркова О. Інформаційна технологія формування фонду електронних документів 21, 210].

Електронні документи (ЕД) - це інформаційні матеріали, візуальною формою представлення яких є відображення інформації, що вони містять, електронними (програмно-апаратними) засобами відображення або переведення її до друкованої форми за допомогою комп'ютерного обладнання. Для цих цілей використовуються такі програмні засоби, як текстові та графічні редактори, браузери Інтернету, спеціалізовані програми та пристрої для перегляду та друкування [Баркова О. Організація фонду онлайнових документів / О.Баркова // Бібл. вісн. — 2003. — N 4. — С. 8-1723, 8].

ГОСТ 7.83-2001 [14] визначає наступні види електронних видань: 

за цільовим призначенням — офіційне, наукове, науково-популярне, виробничо-практичне (зокрема нормативне), навчальне, масово-політичне, довідкове, видання для дозвілля, рекламне, художнє; 

за періодичністю — неперіодичне (виходить одноразово), серіальне (виходить за невстановленою тривалістю), періодичне (виходить через певні інтервали часу), видання, що продовжується (у міру накопичення матеріалу); також електронне видання, що оновлюється (кожний наступний випуск містить актуальну інформацію попереднього випуску, але повністю замінює вміст);

за структурою — однотомне, багатотомне, електронна серія (вміщує сукупність однотипних томів) [Антоненко О. Електронні ресурси як об'єкт каталогізації14, 19].

За типами реалізації документи представляють: 

гіпертекстові (передбачають наявність системи посилань); 

текстові; 

у форматі MS Word; 

у форматі PDF; 

інтегровані у форматі ЕК [Степаненко І.П. До питання формування повнотекстового електронного ресурсу [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.library.kr.ua/conference/stepanenko.html 47].

За технологією розповсюдження міждержавний стандарт «Электронные издания: Основные виды и выходные сведения» визначає три види ЕД:

локальні - призначені для локального використання, існують у вигляді певної кількості ідентичних екземплярів (тиражу) на окремих фізичних носіях. Видаються, розповсюджуються та надходять до користувачів такі компакт-диски у формі додатку до друкованого видання або як самостійний носій;

мережеві - надають лише доступ до інформації потенційно необмеженій кількості користувачів інтернет-середовища;

ЕР комбінованого розповсюдження, які можуть використовуватися як локально, так і через мережі (компакт-диск / мережа). Комбіновані видання можуть мати інтерактивну навігацію по документах за допомогою механізму гіпертекстових зв'язків від видання на оптичному носієві до інформації в мережі. Система гіперпосилань до динамічних мережевих ресурсів дозволяє вчасно актуалізувати потрібну частину. Інформація, яка зафіксована на окремих фізичних носіях, потребує додаткового програмного та технічного забезпечення процесу зчитування [Сокур О.Формування фонду наукових журналів на електронних носіях інформації: проблеми та перспективи // Бібл. вісник. – 2006. - №2. – С.8-1446, 8].

ЕД фіксуються на відносно нових фізичних носіях. Основними засобами збереження та розповсюдження інформації у цифровій формі сьогодні є: по-перше, найпопулярніші у останні роки компакт-диски — цифрові аудіодиски (CD-A), диски для зчитування (CD-ROM), запису (CD-R), перезапису (CD-RW та магнітооптичні), багатофункціональні цифрові диски (DVD) тощо; по-друге, засоби віддаленого доступу, такі як комп'ютерні мережі з відповідним програмно-технічним обладнанням для збереження електронної інформації та засобами візуального відображення (браузери, редактори, спеціалізовані програми для перегляду та друкування) у міжнародних стандартах, наприклад UNIMARC, визначаються як інтерактивні системи або системи оперативного доступу [Баркова О. Електронні ресурси як об'єкт каталогізації:історія питання, термінологія, форматне забезпечення 19, 77]. 

Оригіналом ЕД вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним цифровим підписом автора.

У разі надсилання ЕД кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом ЕД.

Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами ЕД та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.

Оригінал ЕД