Формування навчальної діяльності у дітей молодшого шкільного віку із затримкою психічного розвитку

Найбільші труднощі виникають у дітей із ЗПР при виконанні завдань, що вимагають словесно-логічного мислення. Наочно-дієве мислення виявляється порушеним в значно меншій мірі. Найбільшою мірою страждає наочно-образне мислення. Їх наочно-образного мислення притаманна недостатня рухливість образів-уявлень. Як правило, словесно сформульовані завдання, що відносяться до ситуацій, близьких дітям із ЗПР, вирішуються ними на досить високому рівні. Прості ж завдання, засновані навіть на наочному матеріалі, але відсутній в життєвому досвіді дитини, викликають великі труднощі. Мова дітей із ЗПР також має ряд особливостей. Так, їх активний словник значно звужений, поняття недостатньо точні. Ряд граматичних категорій у їх мовленні взагалі відсутні.

Отже, однією з найбільш поширених форм психічних порушень є затримка психічного розвитку (ЗПР). ЗПР – синдром тимчасового відставання розвитку психіки в цілому або окремих її функцій, уповільнення темпу реалізації потенційних можливостей організму виражається в недостатності загального запасу знань, обмеженості уявлень, незрілості мислення, малій інтелектуальній цілеспрямованості, переважанні ігрових інтересів, швидкою перенасиченістю в інтелектуальній діяльності. ЗПР формується під впливом спадкових, соціально-середовищних і психологічних факторів. Основною причиною ЗПР є мінімальні органічні ушкодження мозку дитини або вроджені, отримані у внутрішньоутробному, під час пологів, а також у ранньому періоді життя; в результаті ослаблення центральної нервової системи інфекціями, хронічними соматичними станами, інтоксикаціями, травмами головного мозку, порушеннями ендокринної системи. У дітей з ЗПР відзначать дефіцит основних властивостей уваги, недостатню сформованість довільної уваги, зниження продуктивності мимовільного запам’ятовування, недостатньо високий рівень сформованості всіх основних розумових операцій, виразні дефекти мови на тлі недостатньої сформованості пізнавальної діяльності, притаманні симптоми органічного інфантилізму, недостатня гнучкість мислення, схильність до стереотипних, шаблонних способів вирішення.

 

 

Узагальнення та вирізнення основних видів діяльності, притаманних усім людям, відповідають видам соціальної людської активності, в які залучається кожна людина в процесі індивідуального розвитку. Це – гра, навчання і праця.

Гра – вид діяльності, який полягає в емоційному освоєнні соціального досвіду людини та емоційному задоволенні. Ігри найчастіше мають характер розваг, дають змогу відпочити. Дитяча гра – вид діяльності, який полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними і спрямований на пізнання навколишньої дійсності. Є кілька типів ігор: індивідуальні і групові, предметні і сюжетні, рольові та ігри з правилами. Індивідуальні ігри – це різновид діяльності, коли грою займається одна людина, групові – коли охоплені грою декілька індивідів. Предметні ігри пов’язані з включенням в ігрову діяльність якихось предметів. Сюжетні ігри розгортаються за певним сценарієм, відтворюючи його в основних деталях. Рольові ігри передбачають поведінку людини, обмежену певною роллю. Нарешті, ігри з правилами регулюються певною системою правил поведінки їхніх учасників. Ігрова поведінка й ігрові взаємини мало впливають на реальні стосунки людей, особливо дорослих. Проте іграм належить неабияке місце в житті людей. Для дітей ігри мають розвививальне значення.

Гра (за А. В. Петровським) – форма діяльності в умовних ситуаціях, спрямована на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого в соціально закріплених способах здійснення предметних дій, в предметах науки і культури. У грі як в особливому виді суспільної практики відтворюються норми людського життя і діяльності, підпорядкування яким забезпечує пізнання і засвоєння предметної і соціальної дійсності, інтелектуальний, емоційний та моральний розвиток особистості. У дітей дошкільного віку гра є провідним типом діяльності. Теорію гри, яка виходить з визнання її соціальної природи, розробляли Є. А. Аркін, Л. С. Виготський, О. М. Леонтьєв. Пов’язуючи гру з орієнтованою діяльністю, Д. Б. Ельконін визначає її як діяльність, в якій утворюється і вдосконалюється керування поведінкою. Відмінними ознаками розгортання гри є швидка зміна ситуацій, в яких знаходиться об’єкт після дій з ним, і таке ж швидке пристосування дій до нової ситуації.

До структури гри дітей входять: ролі, які взяли на себе гравці; ігрові дії як засоби реалізації цих ролей; ігрове використання предметів, тобто заміщення реальних предметів ігровими, умовними; реальні взаємини між гравцями. Одиницею гри, і водночас центральним моментом, який об’єднує всі її аспекти, є роль. Сюжетом гри є царина дійсності, яка в ігровому сюжеті й відтворюється; змістом її є те, що відтворюється дітьми як головний момент діяльності та взаємин між дорослими в їхньому трудовому і суспільному житті. В грі відбувається формування довільної поведінки дитини, її соціалізація. Гравець виконує реальну діяльність, пов’язану з вирішенням досить конкретних, часто нестандартних завдань. Окрім того, низка моментів цієї діяльності має умовний характер, що дає змогу відволікатися від реальної ситуації з її відповідальністю і багатьма привнесеними обставинами.

Дорослі грають у ділові ігри. Для них така гра містить соціальний зміст професійної діяльності, моделювання систем відносин, характерних для певного виду практики. Сьогодні ділові ігри набули поширення у зв’язку із завданнями вдосконалення управління, прийняття планових і виробничих рішень, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів. Навчальні ділові ігри дають змогу внести в навчання предметний і соціальний контексти майбутньої професійної діяльності.

Навчання – вид практичної чи теоретичної діяльності, який за своєю сутністю є пізнавальним процесом засвоєння людиною соціального досвіду. Навчання здійснюється