Формування навчальної діяльності у дітей молодшого шкільного віку із затримкою психічного розвитку

Дизонтогенез психічного розвитку може з’явитися під впливом (багатьох внутрішніх та зовнішніх чинників (генетичних, біологічних, психогенних і мікросоціальних). У числі основних можна назвати резидуальна органічна церебральна недостатність, яка у зарубіжній літературі визначається поняттям «мінімальна мозкова дисфункція» (minimal brain dysfunction – MBD). При конкретизації цих факторів у ранньому дитинстві звертають увагу на особливості темпераменту, соматична і органічна церебральна патологія, комплекс емоційних уподобань, депривація (зокрема часткове сирітство – смерть одного із батьків, розлучення).

Фактор темпераменту починає діяти й визначається з 1-го місяці життя дитини. Виділено 9 складових темпераменту: активність, ритмічність (циклічність), чутливість (реактивність), інтенсивність, рухливість, коммунікативність, адаптивність, настрій, увагу (його обсяг). Кожна з цих характеристик визначає різну поведінку і реакції дитини на будь-яку життєву ситуацію.

Проявления психічного дизонтогенезу різноманітні. На думку М. Ш. Вроно (1983), клінічна картина психічного дизонтогенезу залежить в першу чергу від віку дитини і відповідно від етапу онтогенезу. В. У. Ковальов виділяє 4 типу дизонтогенеза: 1) затриманий чи викривлений психічний розвиток; 2) органічний дизонтогенез – як результат ушкодження мозку на ранніх етапах онтогенезу; 3) дизонтогенез внаслідок поразки окремих аналізаторів (зору, слуху) чи сенсорної депривації; 4) дизонтогенез як наслідок дефіциту інформації із раннього віку внаслідок соціальної депривації (включаючи неправильне виховання).

Таким чином, до основних форм дизонтогенезу відноситься затримка психічного розвитку (тотальні і парциальні) та спотворення психічного розвитку (акселерація, інфантилізм та інших).

Клінічні форми патології психічного розвитку можуть бути систематизовані так:

Розумова відсталість;

Затримка психічного розвитку (прикордонні і парциальні) ;

Викревлення та інші порушення психічного розвитку;

Аутистичні розлади;

Акселерація;

Інфантилізм;

Соматопатія.

Розумова відсталість – стан, обумовлений уродженим, або рано вираженим недорозвиненням психіки з вираженою недостатністю інтелекту, ускладненою соціальною функціональністю індивіда. Термін «розумова відсталість» став загальноприйнятим у світовій психіатрії впродовж останніх два десятиріччя, ввійшов у міжнародні класифікації психічних хвороб Паркінсона й національні класифікації багатьох країн, замінивши термін «олігофренія», що тривалий час був поширений у нашій країні та інших країнах світу. В наш час, крім терміна «розумова відсталість» (mental retardation), використовуються й інші позначення аналізованих станів: «психічна недостатність» (mental deficiency), «психічне недорозвинення» (субнормальність)  (mental subnormality), «психічний дефект» (mental defect), «психічна неспроможність» (mental disability). Незалежно від особливостей того чи іншого визначення розумової відсталості у ньому завжди у порівнянні з розвитком відзначаються два моменту: раннє виникнення інтелектуальної недостатності і порушення адаптаційної поведінки.

Затримка психічного розвитку – прикордонні із розумовою відсталістю (олігофренією) стану, а саме проміжні форми інтелектуальної недостатності між дебільностю і нормою. Затрмки психічного розвитку, пов’язані з незрілістю психіки і мозкових структур, розглядаються як окремі групи станів з патологією розвитку, або як синдром, входить у структуру того чи іншого неврологічного, психічного чи соматичного захворювання. Психічні порушення під час затримках психічного розвитку проявляються у вигляді відставання розвитку різних галузей психічної діяльності – моторної, пізнавальної, емоційно-вольової, промови раннього віку внаслідок уповільнення дозрівання відповідних структур головного мозга. В одних випадках така затримка може цілком ліквідуватися через прискорену фазу дозрівання – стрибок у розвитку чи через запізнілий розвиток, за іншими може зберігатися деяке недорозвинення тій чи іншій функції чи відбувається компенсація іншими, іноді акселерованими функціями. У окремих випадках залишаються прояви синдрому мінімальної мозкової дисфункції і такі розлади, як гіперкінетичний синдром (синдром дефіциту уваги), специфічні розлади шкільних навичок. Затримка психічного розвитку в дитинстві може стати основою патохарактерологічних порушень розвитку особистості.

Дитячий аутизм – порушення психічного розвитку, що характеризується аутистичною формою контактів із оточуючими, розладами мови і моторики, стереотипністю роботи і поведінки, які приводять до порушень соціальної взаємодії. Зараз існує наступна класифікація аутистических розладів: синдром раннього дитячого аутизму Каннера (класичний варіант дитячого аутизму) ; синдром Аспергера (аутистична психопатія) ; синдром Ретта; аутизм, який розвивається після нападу шизофренії (дитячий «процесуальний» аутизм) ; аутистичноподібні порушення (більшість аутистичноподібних порушень входять до структури розумової відсталості) при органічних захворюваннях мозку, при хромосомних аномаліях, при обмінних порушеннях, при інших формах патології, парааутичні розлади (депривіаційний аутизм).

Акселерація – прискорення (загалом на 1 – 2 роки) фізичного, інтелектуального і сексуального розвитку, у цілому або парциально. Для парциальної акселерації характерні дизритмічність і нерівномірність психофізичного розвитку. Прогноз зміни психічного розвитку у вигляді акселерації в цілому сприятливий, бо, зазвичай, її вияви із віком згладжуються. У окремих випадках інтелектуальна акселерація зберігається, проявляючись вираженою обдарованістю.

Психічний інфантилізм – незрілість особистості з переважним відставанням у розвитку емоційно-вольовий сфери, і збереженням дитячих якостей особистості. Діти з психічним інфантилізмом проявляються у збереженні рис поведінки, властивих більш молодшому віку. Досить типовими для дітей цього віку є переважання ігрових інтересів над навчальними, нерозуміння і неприйняття шкільної ситуації та пов’язаних із нею дисциплінарних вимог, що зумовлює соціальну і шкільну дезадаптацію.

Отже, онтогенез – поступові етапи кількісних і якісних зрушень, зміна організму від меншої до більш здійсненої будови та його функціонування. Нормальний психічний розвиток дитини є складним процесом, основу якого складає видова і генетична програма, реалізовувана за умови постійної зміни чинників середовища. До основних чинників, які впливають на психічний розвиток, відносять спадковість, сімейне середовище й виховання, зовнішнє середовище. Дизонтогенез – це порушення