Функціонально-семантичне дослідження дієслівної метафори: семасіологічний та ономасіологічний аспекти (на матеріалі “Симфоній” А. Бєлого)

У першому підрозділі “Функціонально-ономасіологічне і семасіологічне дослідження лексики в контексті зміни лінгвістичних парадигм” експліковано незбіги структуральної і когнітивної теорії значення, компонентного і концептуального методів його аналізу. При цьому продемонстровано шлях поступового формування когнітивної моделі значення в межах російського і західноєвропейського мовознавства: через усвідомлення необхідності різного тлумачення конкретної і предикатної лексики, спроби тлумачення предикатної лексики методом перифрастичних визначень (І. О. Мельчук, А. К. Жолковський, Ю. Д. Апресян, Л. М. Іорданська), синтезу компонентного аналізу з методом перифрастичних визначень (О. М. Селіверстова, Л. О. Новиков), до усвідомлення можливості й необхідності тлумачення і конкретних, і предикатних слів шляхом опису співвідносних з ними ситуацій (Ю. Д. Апресян, А. Вежбицька, Є. Бартмінський, Р. М. Фрумкіна, Є. В. Рахіліна та інші). Отже, нова модель значення і метод концептуального аналізу, в основу якого покладено вивчення сполучуваності, не були механічно запозичені з американської когнітивної лінгвістики, а природно сформувались тут на ґрунті вітчизняних традицій. Основний пафос нового підходу до значення полягає у відмові від уніфікованого опису різних класів слів. В першому підрозділі, зокрема, показано, що в залежності від приналежності імені до певного семантико-синтаксичного класу: конкретним іменам або семантичним предикатам – концептуальний аналіз імені включатиме різну кількість операцій.

Обов’язковою ланкою концептуального аналізу окремих класів слів є аналіз їхньої сполучуваності з метафоричними дієслівними предикатами. Концептуальний аналіз таких імен повинен, очевидно, випереджуватись функціонально-ономасіологічним вивченням відповідних дієслівних метафор. Засади функціонально-ономасіологічного вивчення дієслова розробив у вітчизняному мовознавстві Ф. С. Бацевич. У свою чергу, функціонально-ономасіологічне дослідження дієслівної метафори, що працює найчастіше на референтному зміщенні імен суб’єктів, у багатьох випадках повинно спиратися на результати концептуального аналізу імен цих суб’єктів.

Існує два основних варіанти концептуального аналізу іменника: шляхом опису співвідносної з іменем ситуації (смисловий підхід) і шляхом вивчення метафоричної сполучуваності іменника. В останньому випадку метафоричну сполучуваність трактують як зовнішнє виявлення глибинних гештальтів (або образних складників) імені. Так, із метафоричних контекстів судьба подстерегает, преследует виводять гештальт (допоміжний суб’єкт дієслівної метафори) ‘злочинець’ для іменника судьба, а із контекстів прочитать свою судьбу – гештальт ‘текст, книга’ (Л. О. Чернейко). Проте в окремих випадках слід уникати буквалізму в розшифровці дієслівних метафор при реконструкції образних складників імені. Це стосується, по-перше, тих сполучень, в яких метафоричний предикат виражено дієсловом широкої, а не чітко визначеної референтної віднесеності. Отже, навіть із контекстів судьба подстерегает, преследует не випливає однозначне уявлення про судьбу як злочинця (подстерегать і преследовать може, наприклад, дикий звір свою здобич або представник правосуддя злочинця). Недоцільним є також буквальне прочитання стертих метафор на зразок прочитать свою судьбу, оскільки буквальне значення дієслова прочитать практично редуковано тут до ‘узнать’, тобто зв’язок дієслова прочитать з допоміжним суб’єктом (‘текст, книга’) втрачений. Таким чином, можливість коректного опису іменника шляхом аналізу його метафоричної сполучуваності залежить, по-перше, від широти референтної віднесеності дієслівних метафоричних предикатів, що може бути експлікована у процесі їхнього функціонально-ономасіологічного аналізу, а по-друге, від ступеня конвенціональності дієслівних метафор.

Отже, функціонально-ономасіологічне дослідження дієслівної метафори і концептуальний аналіз імені перетворюються на зустрічні течії, а техніка функціонально-ономасіологічного дослідження дієслівної метафори і техніка концептуального аналізу доповнюють одна одну. Все це підтверджує думку вчених про те, що когнітивний підхід у межах російського і вітчизняного мовознавства є органічним продовженням ономасіологічного підходу (Ф. С. Бацевич, С. О. Жаботинська, О. С. Кубрякова, О. О. Селіванова, О. С. Снітко).

Методи ж компонентного і концептуального аналізів не виключають один одного, але можуть бути використані диференційно, у відповідності до більшої адекватності кожного з них певному об’єкту дослідження, а також тому чи іншому аспекту розгляду цього об’єкта. Так, сучасні дослідники вважають компонентний аналіз більш адекватним семасіологічному типу дослідження, а концептуально-фреймовий – ономасіологічному. Питання про розмежування загальномовної й індивідуально-авторської метафори є власне семасіологічним, тому що метафору розглядають при цьому саме з позиції адресата. Вирішення цього питання здійснено у другому підрозділі першого розділу “Техніка дієслівної метафоризації. Семантичні критерії розмежування загальномовної та індивідуально-авторської дієслівної метафори” – при застосуванні методу компонентного аналізу.

Аналіз конкретного мовного матеріалу тут випереджується розглядом основних сучасних теорій метафори: порівняльної у варіанті групи “мю” (Ж. Дюбуа та інші), інтеракціональної А. Річардса, М. Блека, теорії концептуальної метафори Дж. Лакоффа і М. Джонсона, теорії метафори як міжфреймової взаємодії Ж. Фоконьє і М. Тернера, а в межах російського мовознавства – А. М. Баранова. Обґрунтовано адекватність теорії міжфреймової взаємодії для опису індивідуально-авторської дієслівної метафори, а також можливість використання окремих положень теорії групи “мю” для аналізу загальномовної дієслівної метафори