Функціонально-семантичне дослідження дієслівної метафори: семасіологічний та ономасіологічний аспекти (на матеріалі “Симфоній” А. Бєлого)

Мтф появлення субєкту: …воздух взял у нее коня…

Мтф, ускладнена первісною дієслівною метонімією

10) Мтф, ускладнена первісною дієслівною метонімією та обставинною дієслівною метонімією: Она, поставив ногу на камень, пропела у носа его гибким, звучным хлыстом: “Полковник, мне жарко…”

Мтф з розщепленим S: Широкое чело убегало вверх лысиной.

Метафора односуб’єктна

власне односуб’єктна Мтф:

1а) Pm і Р належать до одного семантичного поля: Он (аккомпаниатор. – І. Г.) плясал на кончике табурета.

1б) Pm і Р належать до різних семантичних полів: Когда пролетая, она бросала кусты за спину.

1в) ідіоматізоване сполучення Pmk з підпорядкованим йому субстантивом відповаідає Рa: Перед ним стоял мистик и прыгал в небо.

метафора односуб’єктно-двохоб’єктна:

2а) фрейми ізоморфні: Ароматно тонула, тонула – в незабудковом платье.

2б) фрейми неізоморфні: Он с каждым аккордом срывал со струн розу.

Основна тенденція в поданні предмета зображення (референта імені головного суб’єкта дієслівної метафори), що виявлена при систематизації структурно-семантичних типів дієслівної метафори А. Бєлого, – це тенденція до розщеплення предмета зображення на фігуру і фон. Формальним засобом її реалізації стає у А. Бєлого конструкція з придієслівним орудним відмінком. Іменник в орудному відмінку може виступати тут власне у таких значеннях: 1) орудний відмінок образу дії: Мои уста с того дня застыли скорбным изгибом; 2) орудний відмінок об’єкту: На груди ожерелье звякнуло, свесилось к боку с груди, от груди прыснуло блеском и отгорело; 3) орудний відмінок інструменту: …исчертил он дверь, ведущую в будуар, изумрудами глаз; 4) орудний відмінок порівняння (і метафоричного порівняння) : …платье проструилось на пол огневым, измятым лепестком. Однак в цілому конструкція з орудним відмінком у будь-якому із наведених значень скерована на розщеплення предмету зображення на фон і фігуру: тіло та його діюча частина; тіло і інструмент; предмет та його аспекти або атрибути. Найбільш чітко функція розщеплення реалізується у конструкціях, в яких іменник в орудному відмінку позначає орган або діючу частину тіла людини, наприклад: Светозаров грозно вздыбился руками над роялем. Знаменно, що ця тенденція корелює з тенденцією до “розівтілення” реального світу, яку було експліковано в результаті функціонально-ономасіологічного опису метафоричної системи “Симфоній” загалом. Про тенденцію до “розівтілення” реального світу як одну із характерних ознак “поетичного космосу” А. Бєлого писав М. Бердяєв: “... для А. Бєлого немає вже цілющих органічних образів. У ньому гине стара, кришталева краса втіленого світу” . Усталена кореляція в “Симфоніях” зазначених конструкцій з семантичною функцією розщеплення предмета зображення підтверджує думку про те, що перевага в застосуванні поетом окремих граматичних моделей характеризує не тільки його ідіостиль, але і “макрокосм” і що інтерпретація світу поетом є “вписаною” у саму граматику (В. Полухіна).

Другий підрозділ другого розділу “Функціонально-ономасіологічний аналіз дієслівної метафори тексту “Симфоній” А. Бєлого” присвячено опрацюванню теоретично-методологічних посилань побудови сумарної функціонально-ономасіологічної класифікації дієслівних метафор тексту “Симфоній” (її представлено у додатку), а також узагальненню й інтерпретації її результатів. Тут, зокрема, обґрунтована необхідність її побудови як багатомірної, тобто такої, що враховує не тільки природно-таксономічну віднесеність імен суб’єктів метафор, а й динамічні ознаки, що стали основою їхнього зближення і зумовили той чи інший функціональний статус цих імен. Функціональний статус у роботі розглянуто як характерний аспект, який виділяють у референті як наслідок приписування його імені певного дієслівного предиката, тобто в процесі функціонування імені у вислові як суб’єкта. Пор. : А в палисаднике дерева, воздымая костлявые руки свои под напором свежего ветерка, ликовали и кричали нараспев: “Се жених! ”, де S1 – Дерево: ідеографічний статус – Рослина, Дерево; функціональний статус – Тіло; S2 – Людина: ідеографічний статус – Людина, функціональний статус – Особистість. Побудова функціонально-ономасіологічної класифікації на основі цих критеріїв дала змогу виокремити у межах дієслівних метафор, що здійснюють традиційне перенесення на іменах, дієслівні метафори, які використовують оригінальну динамічну ознаку, і, таким чином, уникнути в окремих випадках небажаної уніфікації матеріалу, що притаманна багатьом класифікаціям метафор.

Найважливішим фактором зміни функціонально-ономасіологічних статусів іменників при їхній взаємодії з дієслівними предикатами вчені вважають вплив процесу метонімії. При цьому явище метонімії розуміють невиправдано широко і підводять під нього також випадки різної аспектизації, профілювання одного і того ж об’єкту у висловлюваннях з різними дієслівними предикатами. Проте вважаємо, що є конкретні підстави для чіткого протиставлення цих семантичних явищ. Так, якщо метонімічними відношеннями зазвичай зв’язані назви принципово різних сутностей, що асоціюються за суміжністю: Деревня расположена в долине – Вся деревня вышла на улицу, – то внаслідок різної аспектизації один і той же предмет повертається до мовця різними своїми сторонами: Станок стоит в цехе (ФС – Тіло) – Станок вытачивает детали (ФС – Механізм). Протиставлення метонімії та аспектизації є важливим для розмежування простих тропів (метафор) і ускладнених, наприклад: Висячая лампа боролась с дневным светом (А. Бєлий), – метонімія на іменниках “джерело світла ← світло” плюс дієслівна метафора у напрямку “джерело світла ← людина”, політроп; Море шептало: “Не надо, не надо! ” (А. Бєлий) – проста дієслівна метафора у напрямку “море (в аспекті шуму хвиль) ← людина (в аспекті своєї мовленнєвої здібності) ”.

Аналіз результатів функціонально-ономасіологічної класифікації дієслівних метафор