Газопостачання в країни ЄС

ЄС, як найбільше інтеграційне угруповання, споживає найбільше енергоресурсів у світі, у тому числі природного газу. Протягом останніх років обсяги споживання природного газу зросли на 9, 73%: з 400, 7 млрд м3 у 1997 році до 540 млрд м3 у 2014 році.

 Складено автором за: [24-32]

На тлі поступового зростання обсягів споживання газу в 2009 році спостерігалося падіння обсягів споживання природного газу на 7, 48% порівняно з 2008 роком, але вже у 2010 році обсяг споживання перевищив показник дворічної давності на 1, 1% [15].

Показники, які комплексно характеризують ситуацію на газовому ринку, наведено в табл. 1. 1. Протягом 2002 – 2014 років частка власного видобутку газу в країнах ЄС знизилась з 59. 4% у 2002 році до 33. 3% у 2014 році, відповідно збільшився і обсяг імпорту.

Тимчасове зменшення обсягів споживання було зумовлене економічною кризою та газовим конфліктом між Росією та Україною протягом 2008 – 2009 років, який зумовив перебої постачання газу до ЄС. Тому в подальшому ЄС планує диверсифікувати джерела постачання природного газу, зменшити залежність від найбільшого постачальника енергоносіїв («Газпрому») та робить ставку на «зелену» енергетику.

Ключовими положеннями основних нормативно-правових документів щодо функціонування газового ринку ЄС є [16]:

• створення повноцінно діючого внутрішнього ринку газу ЄС і визначення принципів функціонування національних і регіональних газових ринків;
• розмежування функцій видобутку, постачання та розподілу природного газу між незалежними операторами;
• уніфікація технічних вимог до газових сховищ, мереж і LNG-терміналів (терміналів з прийому скрапленого газу).

Саме такі напрями енергетичної політики ЄС задекларовано в європейській стратегії економічного розвитку «Європа 2020», де, окрім іншого, наголошується на важливості скорочення імпорту нафти та газу, що дозволить заощадити 60 млрд євро, та переходу до низьковуглецевої економіки [16]. Незначне зменшення обсягів споживання газу країнами ЄС у 2012 році уже є результатом підвищення енергоефективності газу та збільшення обсягів використання альтернативних енергоресурсів. Частка відновлюваних джерел у загальному енергоспоживанні в 2014 року склала 13% [11]. До 2020 року ЄС планує збільшити цей показник до 20%. Глобальний запас енергії за рахунок гідроенергетики, енергії сонця, вітру та інших відновлюваних джерел, згідно з прогнозами, збільшиться більш, ніж на 40% протягом наступних п’яти років [20].

Отже, забезпечення природним газом національних економік країн ЄС і створення єдиного європейського газового ринку – питання, які останнім часом посідають пріоритетні позиції в порядку денному Співтовариства. Це зумовлено як енергетичними кризами, зростанням конкуренції за енергетичні ресурси з боку країн, що розвиваються, призупиненням ядерних програм і, відповідно, зміщенням акцентів енергозабезпечення з ядерної енергії на природний газ, так і високою залежністю країн ЄС від імпорту газу, яка ускладнюється надто вузьким колом постачальників. У такій ситуації керівництво ЄС дедалі більше зусиль докладає до формування єдиної енергетичної політики Співтовариства (в т. ч. її зовнішньої складової), зміцнення внутрішнього газового ринку та розширення його меж за рахунок країн-постачальників і транзитерів газу.

 

Енергетичний сектор має надважливе значення для розвитку економіки Європейського Союзу. Він є визначальним фактором у підтримці сталого соціально-економічного розвитку і каталізатором зовнішньоекономічної кооперації європейських держав.

Промисловорозвинені країни ЄС мають суттєву залежність від імпорту енергетичних ресурсів, зокрема найбільшими імпортерами енергоресурсів є Німеччина, Франція, Велика Британія, Швеція, Італія та Польща. Натомість виважена енергетична політика їх урядів, спрямована на диверсифікацію поставок енергопродуктів, успішна реалізація програм енергоефективності та створення конкурентного середовища всередині країни дозволили останнім мінімізувати ризики енергозалежності від джерел імпорту [22].

Істотна залежність Європейського Союзу від імпорту енергетичної сировини та, разом з тим, прагнення забезпечити інтенсивний і конкурентоздатний розвиток національних економік ставить енергетичний фактор у пріоритет зовнішньої політики. Концепція, цілі, завдання, фокус та інструменти реалізації енергетичної політики нині мають високу актуальність та широко дискутуються європейською спільнотою. Необхідно підкреслити, що за останні п’ять років ЄС кардинально змінив і посилив енергетичне законодавство в напрямі до активації конкурентоспроможності енергетичного сектору і захисту навколишнього середовища. Каталізаторами змін в енергосекторі Європейського Союзу стали такі події та фактори:

• зростання споживання енергії та потреба в капіталізації енергетичної мережевої інфраструктури (упродовж наступних 20 років енергетичний сектор ЄС потребуватиме інвестицій близько більйона євро) ;
• зростання цін на нафту і природний газ, а також періодичне виникнення загроз зриву поставок вуглеводнів з Росії;
• зростання залежності Європейського Союзу від зовнішніх поставок енергетичної сировини: лише 50% потреби в енергоресурсах ЄС покриває з власних джерел, а в разі зростання споживання останніх Євросоюз ризикує стати на 70% залежним від зовнішніх постачань) ;
• поліпшення енергоефективності як у секторі економіки (аплікація енергоощадних та інноваційних технологій), так і в інших сферах суспільного життя;
• зростання частки виробленої енергії з відновлювальних джерел у загальному енергетичному балансі;
• лібералізація ринків газу, електричної та теплової енергії, що є інструментом раціоналізації витрат енергоресурсів;
• глобальне потепління та пов'язаний з ним парниковий