Газопостачання в країни ЄС

Держави Євросоюзу, які потребують природний газ, нафту і вугілля, нині активно та успішно реалізовують програми щодо диверсифікації джерел постачання, поширення відновлювальної енергетики та забезпечення високого рівня енергоощадності економіки, а також дерегуляції тарифів. Впевнений поступ на шляху до створення єдиного внутрішнього енергетичного ринку дозволить країнам ЄС позбавитися залежності від окремих держав-експортерів, котрі використовують енергетичний фактор як інструмент політичного або економічного тиску на енергозалежні держави[20].

Активний пошук альтернативних джерел енергії пояснюється тим, що ЄС не в змозі задовольнити попит на природній газ силами країн-учасників. Обсяги видобутку природного газу в Європі знизилися в останні роки (табл. 1. 1), через що зросла залежність ЄС від імпорту природного газу з Росії для покриття дефіциту.

Найбільшими імпортерами газу до країн ЄС протягом 2002 – 2014 років є Росія, Норвегія, Алжир, Нігерія та Катар, при цьому частка Алжиру у постачанні газу до ЄС за аналізований період зменшилась майже в три рази, а частка Норвегії збільшилась з 26. 2% у 2002 році до 31% у 2014 році, частка Росії коливається від 45% у 2002 році до 39% у 2014 році. У 2012 році перелічені країни поставили до ЄС 60, 76% обсягу споживання. Значний потенціал у видобутку природного газу мають також країни Центральної Азії та Північної Африки, що дасть можливість диверсифікувати постачання газу та знизити залежність від Росії. Так, на півночі Африки вже є кілька трубопроводів до Європи і СПГ-терміналів для експорту. В той же час альтернативними джерелами постачання газу для ЄС є США, Іран, Туреччина, Близький Схід (рис. 2. 1).

 Складено автором за: [21-22]

Імпортний газ, що надходить до країн ЄС, транспортується переважно трубопроводами, частка зрідженого природного газу в імпорті енергоносіїв до Європи та Євразії – незначна та коливається у межах від 53 до 69 млрд м3 протягом останніх п’яти років [21]. Росія і Норвегія використовують трубопроводи, при цьому в 2014 році через територію України було транспортовано 81, 18 млрд м3 газу, що складає 18, 3% від обсягу споживання ЄС за аналогічний період [22]. Зрозуміло, що транспортований газ – переважно російський. Завдяки цьому Україна поки що залишається одним з найбільших транзитерів природного газу європейським споживачам. Однак в умовах диверсифікації поставок газу в ЄС буде відбуватись і зміна ролі України як транзитера.

З 2010 року частка російського газу на європейському ринку зросла майже на 10 процентних пунктів приблизно до 39%, і до початку кризової ситуації у відносинах України та Росії аналітики очікували, що така тенденція збережеться і в майбутні роки. Однак після анексії Криму європейські політики провели ряд позачергових нарад, присвячених енергетичній безпеці. «Ми серйозно налаштовані знизити нашу енергозалежність», – заявив голова Європейської ради Херман Ван Ромпей [19].

У більшості країн Євросоюзу російський природний газ відіграє досить відчутну роль в енергозабезпеченні. Наприклад, Фінляндія, Чеська Республіка, Угорщина, Республіка Польща, Туреччина, Греція імпортують більшу частину газу з Росії, а деякі з них забезпечують свої потреби в газі стовідсотково за рахунок цих поставок. У таких великих країнах, як Німеччина, Франція, Італія, російський газ становить 30-40% власного споживання і ця цифра зростає. Росія дедалі більше набуває ключового значення як постачальник газу і нафти завдяки тому, що володіє майже 25% світового видобутку газу та 11% світового виробництва нафти, а також, відповідно, 30% і 6% світових резервів цих двох найнадійніших енергетичних джерел. Окрім того, Росія розташована в центрі Євразійського континенту, її оточують декілька країн, що потребують значного енергоспоживання. Маючи такі переваги, вона, коли це вигідно, грає «енергетичною картою» у світовій політиці.

Найактивніше у цьому напрямку працюють найбільші європейські клієнти російського «Газпрому» – Німеччина та Італія, а також Польща. Німеччина, яка споживає понад 80 мільярдів кубометрів газу на рік, закуповує близько третини цього обсягу в РФ, стабільно збільшуючи імпорт протягом останніх 20 років [1].

Подібні заходи планує й Італія, яка споживає щорічно понад 70 мільярдів кубометрів газу і що займає друге місце по закупівлях серед європейських клієнтів «Газпрому». Рим вважає, що протистояння з Москвою через Україну ставить під сумнів будівництво газопроводу Південний потік, який розрахований на поставки російського газу до Італії в обхід України.

«Розвиток кризи в Україні може нести ризики для будівництва Південного потоку», – сказала міністр промисловості Федеріка Гіді. Таку ж думку висловив глава італійської нафтової компанії Eнi Паоло Скароні [16].

За словами аналітиків, до кінця десятиліття Європа зможе отримувати більше СПГ (скраплений газ). «Зараз по всьому світу будуються підприємства зі зріджування газу сукупною потужністю близько 150 мільярдів кубометрів і ми вважаємо, що незадоволеного попиту за межами Європи недостатньо. Це означає, що великий обсяг СПГ з Атлантики і Близького Сходу, який зараз йде в Азію, згодом прийде в Європу», – сказав старший аналітик Wood Mackenzie Массімо Ді-Одоардо [21].

Польща розраховує до січня майбутнього року запустити термінал для імпорту СПГ пропускною здатністю 5 мільярдів кубометрів на рік для отримання палива з Катару, а пізніше із США і Канади. З 2009 року, коли Росія поставляла понад 91% спожитого в Польщі газу, країна подвоїла пропускну