Газопостачання в країни ЄС

Подальше значне нарощування поставок з Норвегії та Алжиру, інших постачальників газу до ЄС є проблематичним. Запаси газу в Північному морі обмежені, а їхній видобуток досить дорогий. ЄС імпортує 82% споживаної нафти і 67% споживаного газу. Очікується, що наступні 25 років частка нафти, що імпортується, зросте до 93%, а газу – до 73 – 84% [20].

Аналіз перспективних і попередньо визначених пріоритетними газових проектів ЄС дає підстави до таких висновків:

ЄС має намір дотримуватися принципу диверсифікації джерел надходження газу, про що свідчить віднесення до пріоритетних проекту будівництва нової газової мережі Прикаспійські країни-Близький Схід-ЄС;

передбачається підвищення ролі нових транзитерів російського газу до ЄС (проекти підвищення пропускної спроможності газових мереж із російських родовищ до ЄС через Білорусь і Польщу).

В той же час альтернативними джерелами постачання газу для ЄС є США, Іран, Туреччина, Близький Схід.

Ринок Азії був найбільш привабливим для експортерів. Високі ціни на газ в цьому регіоні все більше і більше вабили експортерів, які частково перекинули обсяги з європейського ринку на ринок АТР, де в 2014 році середня ціна ресурсу за рік досягла $ 16, 75/млн. Вtu, в той час як у США – знизилася до $ 2, 76/млн. Вtu [21].

Більшість експертів світових фінансових установ прогнозують у найближчому майбутньому подальше зниження цін на нафту, що вплине на газові ціни, в т. ч. і в Азії, які прив’язані до нафтових котирувань. Однак, не дивлячись на це, діапазон цін на газ в АТР залишиться більш привабливим для експортерів до тих пір, поки США своїми грандіозними планами організації виробництва та експорту СПГ не «зламають» «нафтову прив’язку» газових цін, внаслідок чого для азійських ринків стануть доступними котирування з прив’язкою до американського Henry Hub. Саме ця обставина зрушить ціни на газ і в Європі, куди доставляти американський СПГ буде ще дешевше, ніж на азійський ринок.

Початок таких поставок стане можливим з 2015 року, а наступний етап їх збільшення – з 2017 року. Таким чином, наступ «Золотої ери газу» в Європі знайде реальні перспективи лише після 2015 року.

Євросоюз розглядає варіанти імпорту природного газу з Ірану у своїй довгостроковій стратегії. Про це 24 вересня повідомляє агентство Рейтер з посиланням на джерело в Єврокомісії. За словами співрозмовника агентства, таке рішення можуть ухвалити через охолодження відносин з РФ, а також поступове політичне зближення Тегерана з країнами Заходу. Разом з тим, у Єврокомісії обмовляються, що для такого співробітництва мають виконати дві умови: зняття з Ірану санкцій, запроваджених через розробки спірної ядерної програми, а також будівництво газопровідної інфраструктури. На найближчі кілька років питання про імпорт газу з Ірану не порушується. За прогнозом аналітиків, Іран може організувати постачання у Європу 10-20 мільярдів кубометрів газу на рік до початку 2020-х років, якщо необхідну транспортну інфраструктуру буде побудовано[20].

Зараз Росія є найбільшим постачальником газу до Європи, забезпечуючи третину від усіх потреб Євросоюзу. Загальна сума експорту газу з РФ оцінюється в $80 млрд. Водночас Іран зараз експортує порівняно невелику кількість газу, хоча за запасами ця країна перебуває на другому місці у світі після Росії. 90% іранського газового експорту припадає на сусідню Туреччину. Євросоюз з початку XXI століття намагався організувати трубопровідний проект Nabucco, який би забезпечував постачання газу у Європу, крім Росії. Постачання газу трубопроводом планувалися з Азербайджану, Туркменистану та Ірану. Однак потужностей Азербайджану було недостатньо, Туркменистан віддав перевагу постачанню до Китаю, а можливості купівлі газу з Ірану не було через санкції. Ціна бареля може опуститися до $20, а Європа, за словами спостерігачів, отримає альтернативного Росії постачальника енергоресурсів. Угода по Ірану підірве позиції Росії на нафтовому ринку і знизить ціни на енергоресурси.

«Шістка» може скасувати санкції, в тому числі нафтове ембарго, вже в цьому році, що означає зростання пропозиції на ринку на мільйон барелів щодня, констатують експерти. На перших новинах про домовленості вуглеводні впали в ціні на 5%. У 2012 році уряд ІРІ припинив, у відповідь на санкції західних країн, продаж нафти США і Великій Британії, а з початку 2013-го – і Євросоюзу. До санкцій Іран направляв на експорт майже 2, 5 млн барелів. Зараз Іран виробляє 2, 85 млн барелів, він четвертий в світі виробник нафти (дані Bloomberg), а експортує лише близько 1 млн барелів на день, в основному в Китай та інші азіатські країни. Проте країна вже виявила готовність збільшити поставки, якщо обмеження будуть зняті [22].

Незважаючи на те, що домовленості щодо зняття санкцій носять попередній характер, спостерігачі вірять в можливість зростання пропозиції, а значить, і падіння цін вже в цьому році. З поверненням Ірану серйозно загостриться ситуація для інших світових нафтовиробників, і в першу чергу для Росії, яка вже зараз потерпає від рекордно низьких цін на нафту. Ціна бареля може опуститися до $20, якщо Америка продовжить нарощувати видобуток нафти, враховуючи, що за підсумками року