Гемодинамічні детермінанти оптимізації пролонгованої терапії в умовах формування “післяінфарктного серця”

Результати гострих медикаментозних тестів свідчать, що на фоні їх проведення у хворих, які перенесли ГІМ різної величини, з клінікою стенокардії напруження II ФК, III ФК та спокою, рівень КДО, КСО залишався достовірно меншим, а ФВ – більшим (p<0, 001) у хворих з клінікою стенокардії напруження II ФК. Зміни КДО в умовах тесту супроводжувались його зменшенням в усіх аналізуємих групах і обумовлювалась гемодинамічними ефектами препарату. Максимальне зменшення КДО в аналізуємих групах реєструвалось при вживанні каптоприлу (8, 9-9, 5%), на другий позиції – ніфедипін (6, 6-7, 2%), далі послідовно – обзидан (5, 2-6, 2%), нітрогліцерин (4, 2-5, 2%), верапаміл (3, 2-4, 1%), мінімальні зміни на фоні дигоксину (2, 4-3, 0%).

Зміни КСО в умовах тесту супроводжувались його зменшенням в усіх аналізуємих групах. Максимальне зменшення КСО спостерігалось при вживанні каптоприлу (9, 5-15, 4%), на другій позиції – ніфедипін (6, 4-11, 1%), далі послідовно – обзидан (3, 7-10, 3%), нітрогліцерин (4, 2-7, 7%), верапаміл (0, 8-5, 8%), найменші зміни на фоні дигоксину (0, 3-5, 0%).

Динаміка ФВ в умовах тесту супроводжувались її збільшенням в усіх групах, крім хворих з клінікою стенокардії напруження II ФК або III ФК і спокою, де при вживанні дигоксину і верапамілу реєструвалось її зменшення (2, 7%, відповідно) та обзидану (1, 7%). Максимальне зростання ФВ відбулось при вживанні каптоприлу (4, 0-9, 7%), другу позицію поділили нітрогліцерин (0, 7-6, 7%) та ніфедипін (0, 5-6, 7%), далі послідовно – обзидан (4, 0-5, 4%), дигоксин (2, 6-3, 6%), верапаміл (2, 1-2, 8%).

Подальший аналіз динаміки КДО, КСО і ФВ проведено у хворих з трансмуральним ІМ в порівнянні з пацієнтами, що перенесли великовогнищевий та дрібновогнищевий ІМ.

Аналіз цих показників в умовах гострих медикаментозних тестів свідчив про те, що їх рівень залишався достовірно меншим у хворих, які перенесли великовогнищевий ІМ. Зміни КДО в умовах тесту супроводжувались його зменшенням в усіх аналізуємих групах і обумовлювались гемодинамічними ефектами препарату. Найбільше зменшення КДО відмічалось при вживанні каптоприлу (7, 4-8, 9%), на другому місці – ніфедипін (6, 2-7, 2%), далі послідовно – обзидан (4, 3-5, 8%), нітрогліцерин (3, 9-4, 6%), верапаміл (3, 0-3, 7%), найменші зміни на фоні дигоксину (2, 1-2, 9%).

Зміни КСО в умовах тесту спостерігались його зменшенням в усіх аналізуємих групах. Максимальне зменшення КСО реєструвалось при вживанні каптоприлу (12, 6-13, 2%), на другій позиції – ніфедипін (9, 4-10, 4%), третій – нітрогліцерин (7, 5-8, 4%), далі послідовно – обзидан (6, 5-7, 2%), верапаміл (4, 3-4, 7%), мінімальні зміни відмічались при використанні дигоксину (3, 8-4, 5%).

Зміни ФВ в умовах тесту (рис. 1) супроводжувались її збільшенням в усіх групах. Найбільше зростання ФВ спостерігалось при використанні каптоприлу (8, 6-10, 5%), на другому місці – ніфедипін (6, 4-9, 3%), далі послідовно – нітрогліцерин (5, 2-8, 1%), обзидан (4, 3-6, 6%), верапаміл (2, 4-5, 6%), а на останньому місці опинився дигоксин (2, 7-4, 4%).

 

Рис. 1 Процентні зміни ФВ в умовах гострого медикаментозного тесту з використанням нітрогліцерину (НГ), обзидану (Обз), верапамілу (Вер), ніфедипіну (Ніф), каптоприлу (Капт), дигоксину (Диг) в групах хворих, які перенесли ІМ різної величини.

 

В подальшому обстежені хворі, які одержували пролонговані нітрати і аспірин, були розділені на шість груп пролонгованого додаткового лікування (I група – обзидан; II – ніфедипін, каптоприл; III – обзидан, каптоприл; IV – верапаміл, каптоприл; V – ніфедипін, дигоксин; VI – ніфедипін) і піддані аналізу ефективності застосованої терапії в умовах гострого медикаментозного теста в цих групах. Проведені гострі медикаментозні тести показали, що максимальне збільшення ФВ реєструвалось при вживанні каптоприлу (4, 9-11, 6%) на другому місці ніфедипін (4, 6-7, 4%), далі послідовно – нітрогліцерин (2, 7-6, 9%), обзидан (2, 8-5, 4%), верапаміл (1, 5-5, 2%), дигоксин (1, 7-5, 1%). Гострі медикаментозні тести з верапамілом і дигоксином не привели до суттєвих покращень гемодинамічних показників, а у хворих, яким в подальшому було запропоновано ніфедипін, дигоксин або ніфедипін – верапаміл в гострому тесті навіть знижував ФВ (0, 8%; 1, 5%) хворим, яким в подальшому призначали ніфедипін, – дигоксин теж знижував її (1, 1%).

Таким чином, результати гострого медикаментозного тесту з вживанням антиангінальних та гемодинамічно значущих препаратів дозволяє в подальшому прогнозувати їх ефективність та розробити схеми і алгоритми медикаментозної корекції у хворих з “післяінфарктним серцем”.

Комбіноване медикаментозне лікування, яке включало крім базисних нітратів і аспірину – верапаміл, каптоприл; ніфедипін, каптоприл; обзидан, каптоприл; ніфедипін, дигоксин, одержували хворі, в яких відмічалась найбільш виражена картина ішемізації міокарда. Хворі, які одержували обзидан та ніфедипін, були більш сприятливою групою. Хворі, які отримували ніфедипін, каптоприл; ніфедипін, дигоксин; обзидан, каптоприл; верапаміл, каптоприл, мали найбільш несприятливі вихідні відхилення об’ємних показників і скоротливої функції міокарда. Хворі, яким після обстеження було призначено ніфедипін, дигоксин; ніфедипін, каптоприл; верапаміл, каптоприл; обзидан, каптоприл, мали найменшу толерантність до фізичного навантаження при ВЕМ. Максимальна редукція коронарного резерву з урахуванням частоти припинення стимуляції до лікування відмічалась у хворих, які в подальшому приймали ніфедипін, дигоксин; ніфедипін, каптоприл; обзидан, каптоприл; верапаміл, каптоприл. Результати ХМ ЕКГ свідчать, що БІМ до лікування частіше