Гемодинамічні детермінанти оптимізації пролонгованої терапії в умовах формування “післяінфарктного серця”

2. Визначено вплив супутньої СН II стадії на клінічний перебіг ІХС та порушення фази реполяризації міокарда. Максимальні розміри КДО, КСО і мінімальна ФВ реєструються у хворих з супутньою гіпертензією, СН II стадії, як і зростання ЗХС. Найменший коронарний резерв, зростання електричної нестабільності міокарда та збільшення БІМ просліджується на фоні СН II стадії, цукрового діабету та гіпертензії. Зареєстровано вплив клініко-функціональних факторів ризику (вихідна депресія сегменту ST і при ЧСЕС більше 1, 87 мм, частота припинення ЧСЕС менше 130 імп/хв, ФВ менше 42%, БІМ більше 10 хвилин, аритмії) на зниження скоротливої функції міокарда та максимальну редукцію коронарного резерву.

3. На фоні гострих медикаментозних тестів у хворих, які перенесли ГІМ різної величини та з клінікою стенокардії напруження II ФК, III ФК і стенокардії напруження II ФК або III ФК і спокою, зміни КДО і КСО супроводжуються зменшенням в усіх аналізуємих групах. ФВ збільшується в усіх групах, крім хворих з клінікою стенокардії напруження II ФК або III ФК і спокою, де при вживанні дигоксину і верапамілу реєструється її зменшення (2, 7%), обзидану (1, 7%). Незалежно від величини перенесеного ІМ найбільше зростання ФВ спостерігається при використанні каптоприлу (8, 6-10, 5%), на другому місці – ніфедипін (6, 4-9, 3%), далі – нітрогліцерин (5, 2-8, 1%), обзидан (4, 3-6, 6%), верапаміл (2, 4-5, 6%) і дигоксин (2, 7-4, 4%).

4. Аналіз ефективності комбінованого лікування свідчить, що найменш виражена картина ішемізації міокарда відмічається на фоні базисної терапії нітратами і аспірином та схем з ніфедипіном, каптоприлом; обзиданом, каптоприлом; верапамілом, каптоприлом; обзиданом; ніфедипіном, дигоксином. Хворі, які одержували ніфедипін, за показниками, що, вивчалися, відрізняються меншим клінічним ефектом. Достовірне збільшення ФВ відмічається на фоні лікування обзиданом, каптоприлом (3, 8%) ; верапамілом, каптоприлом (3, 2%) ; ніфедипіном, каптоприлом (2, 9%). Досягнуте порогове навантаження при ВЕМ зростає на 27, 4% у хворих, які одержували ніфедипін, каптоприл; на 23, 0% – верапаміл, каптоприл; на 17, 7% – обзидан, каптоприл. Частота припинення стимуляції збільшується після лікування обзиданом, каптоприлом (10, 7%) ; ніфедипіном, каптоприлом (6, 7%) ; верапамілом, каптоприлом (4, 2%) ; обзиданом (4, 1%). Максимальне зменшення БІМ при ХМ ЕКГ спостерігається при використанні обзидану, каптоприлу (53, 3%) ; ніфедипіну, каптоприлу (29, 4%) ; верапамілу, каптоприлу (26, 7%). ББІМ найбільше зменшується на фоні лікування верапамілом, каптоприлом (53, 4%) ; обзиданом (28, 6%) ; ніфедипіном, каптоприлом (23, 5%) ; обзиданом, каптоприлом (20, 7%).

5. Включення внутрішньовенного ЛОК у комбіноване лікування хворих ІХС призводить до зменшення САТ і ДАТ у хворих, які перенесли ГІМ різної величини, на 12, 8% і 13, 9%, відповідно. Проведення п’яти сеансів внутрішньовенного ЛОК на фоні медикаментозного лікування призводить до достовірного зменшення болю в спокої на 31, 4%, частоти вживання нітрогліцерину – на 40, 5%, задишки до 500 м – на 20, 3%, надшлуночкової екстрасистолії – на 21, 2%, БІМ при ХМ ЕКГ – на 50, 2%, ББІМ – на 42, 3%, ШЕ – на 20, 4%. Відмічається достовірне збільшення ФВ на 6, 7%, досягнутого порогового навантаження при ВЕМ на 18, 0%, частоти припинення стимуляції на 9, 5%.

 

 

1. Застосування у хворих з “післяінфарктним серцем” в умовах поліклініки комплексу обстежень – ЕхоКГ, гострих медикаментозних тестів, ЧСЕС, ВЕМ, ХМ ЕКГ, дає змогу об’єктивно визначити ступінь важкості клінічного стану і обгрунтувати подальшу лікувальну тактику.

2. Оцінка скоротливої функції міокарда під час проведення гострих медикаментозних тестів, дозволяє диференційовано вивчити гемодинамічні зміни при застосуванні різних препаратів антиішемічного захисту.

3. Пролонговане медикаментозне лікування хворих з ІХС на етапі післягоспітального лікування ГІМ в умовах розвитку післяінфарктного кардіосклерозу, доцільно призначати з урахуванням результатів гострих медикаментозних тестів.

4. З метою одержання максимального клінічного ефекту від комбінованої пролонгованої медикаментозної терапії у хворих з післяінфарктним кардіосклерозом, слід рекомендувати включення в комплексне лікування, внутрішньовенного ЛОК.

 

 

1. Тащук В. К., Поліщук О. Ю., Гречко С. І., Маковійчук І. О., Турубарова Н. А., Чаплінський Р. Б., Менчиць Є. А. Коронарний резерв та функціональний стан міокарда у хворих з дрібновогнищевим інфарктом міокарда // Український кардіологічний журнал. – 1997. – №2, випуск 2. – С. 26-29.

2. Тащук В. К., Маковійчук І. О., Поліщук О. Ю., Гречко С. І., Білецький С. В., Полянська О. С., Менчиць Є. А., Чаплінський Р. Б. Особливості порушень коронарного резерву та ліпідного обміну у пацієнтів різної статі в умовах скринінгу ішемічної хвороби серця // Український кардіологічний журнал. – 1997. – №3, випуск 2. – С. 24-26.

3. Тащук В. К., Полянська О. С., Кокощук Л. Г., Маковійчук І. О., Чаплінський Р. Б. Гострий інфаркт міокарда: гемостазіологічні та біохімічні маркери ішемії // Український кардіологічний журнал. – 1998. – №11. – С. 16-20.

4. Тащук В. К., Поліщук О. Ю., Гречко С. І., Маковійчук І. О., Полянська О. С., Турубарова Н. А., Чаплінський Р. Б., Сокур І. В. Об’єктивізація ефективності лікування дрібновогнищевого інфаркту