Глобальна економіка

Наприклад, ВАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг” входить до складу найбільшої світової металургійної ТНК “ArcelorMittal”. Більш цікавими з погляду можливої транснаціоналізації укр компаній є підприємства МЕТІНВЕСТ ХОЛДІНГ і ВАТ “Азовсталь”. Ці підприємства входять до складу компанії SCM, яка має активи в металургійній, енергетичній, телекомунікаційній галузях економіки. SCM має і зарубіжні активи, керівництво фін потоками компанії здійснюється через власну банківську установу. Інакше кажучи, компанія за багатьма ознаками набула статусу транснаціональної.

Глобалізація економіки вносить істотні поправки в процес пошуку оптимального механізму її регулювання, оскільки держава як управлінська підсистема зіткнулася з принципово новою парадигмою. 1) Держава втрачає можливість ефективно використовувати традиційні важелі макроекономічного регулювання (імпортні бар’єри, експортні субсидії, курс національної валюти, ставка рефінансування центрального банку). Уряди змушені користуватися традиційними важелями регулювання з урахуванням інтересів ТНК. Тобто держави втрачають можливість ефективно регулювати власну економічну систему навіть з використанням найсучасніших методів.

2) деякі економічні процеси, особливо у валютній сфері, набули глобального характеру й не підпадають під регульований вплив держави. Національна держава поступово втрачає можливість здійснювати абсолютний контроль на своєму економічному просторі, оскільки держави передають частку свого суверенітету наддержавним організаціям.

3) державний суверенітет втрачає свій первинний зміст. Чим різноманітнішими та інтенсивнішими стають господарська, політична, науково-технічна, культурна взаємодія різних країн, тим більше зростає розрив між державним суверенітетом де-юре та суверенітетом де-факто. Для захисту власного суверенітету країни можуть використовувати два варіанти стратегій – оборонної інтервенції та поступальної інтервенції.

Україна послідовно інтегрується до загальноєвропейської спільноти і розглядає поглиблення інтеграційних процесів на континенті як необхідну передумову створення системи гло­бальної безпеки, утвердження нового геополітичного просто­ру, що відповідатиме вимогам наступного століття. Із прийнят­тям нашої країни до Ради Європи, ЦЄІ та співпраці з іншими європейськими об’єднаннями з’явилися принципово нові мож­ливості для застосування багатовікового досвіду демократич­них держав Європи в практиці державного будівництва, сход­ження до цивілізаційного рівня розвитку. Україна зміцнила співробітництво і з такими впливовими міжнародними інституціями, як Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк і Євро­пейський банк реконструкції та розвитку. Ініціатива НАТО ї «Партнерство заради миру» дала змогу Україні гнучко підійти до розвитку партнерства з Північноатлантичним альянсом, маючи з ним такий рівень співпраці, який відповідає її індивідуальним вимогам і можливостям. На часі розвиток стосунків особливого чи навіть привілейованого партнерства Україна – НАТО. Аналіз конкретного геополітичного становища України та зовнішньополітичних кроків свідчить на користь нарощування зусиль до утвердження нашої держави в лоні європейських народів, у світовому співтоваристві. Вагомішими стали і здобутки української дипломатії. Це відбивається на зростанні обсягів та якості стосунків і з близькими сусідами, і з країна­ми інших регіонів. Політичні зрушення спонукають до наро­щування політико-правових засад у міждержавних відноси­нах, взаємовигідних торговельних та економічних зв’язків, спів­праці в науці й техніці. Хоч і повільно, але зростають іноземні інвестиції. Провідні місця в цій сфері посідають капітали США, ФРН і Великобританії. Цьому сприяли як наполегливість дер­жавних лідерів і дипломатів, так і чинники економічного ха­рактеру.

Україна впевнено розвиває відносини і з іншими колишні­ми республіками СРСР, а нині незалежними державами. Во­дночас Київ послідовно виступає проти перетворення СНД на конфедерацію чи федерацію нового типу, розглядаючи її як міждержавний форум для активного дво- та багатосторонньо­го співробітництва, передусім економічного характеру. Украї­на тут виходить з історичних зв’язків, що склалися в колишньо­му Радянському Союзі, вбачає за доцільне переводити Їх на належну політико-правову основу.

Розв країни – США, Канада, Нім, Британія, Франц, Італія, Японія.

1. Високий рівень розвитку матеріального виробництва і передусім промисловості, для якої ще у 60-70-і роки був характерним відхід від домінування видобувних галузей (виключення – Канада та Австралія) та перехід до тих секторів економіки, що базуються на використанні нових і новітніх технологій (ноу-хау).

2. Сільське господарство відрізняється великим ступенем інтенсивності та продуктивності, а також високим рівнем механізації автоматизації та комп’ютеризації аграрних процесів. Питома вага зайнятих у ньому складає 3-8% (у США – 2, 9%), приблизно такі ж показники характерні і для структури ВВП. Аграрний сектор не тільки повністю забезпечує внутрішні потреби країни, а й має великий експортний потенціал (США, Канада). Разом з тим, у більшості країн-лідерів АПК спирається на значні державні дотації, що ставить аналогічні комплекси в інших країнах світу у неприйнятні умови щодо диверсифікації експорту та вільної цінової конкуренції на внутрішніх ринках.

3. Висока питома вага у структурі економіки припадає на сферу послуг, у якій зайняті понад 50% сукупної робочої сили (як правило 60-70%).

4. Високий рівень конкурентоспроможності національних економік.

5. Країни-лідери мають провідні позиції в галузі інновацій, висока питома вага витрат на НДДКР.

6. Стрімке нарощування впливу транснаціональних корпорацій на всі сфери діяльності. Понад 90% усіх ТНК мають свої штаб-квартири у розвинутих країнах,

7. Перехід до інформаційного суспільства. В останні двадцять років інформація