Глобальна економіка

Країни, що розв – Африка, Бл. Схід.

Фактори:

1) Перенесення виробництв із розвинутих країн у ті, що розвиваються. Вирцтва зорієнтовані на дешеві і численні трудові ресурси. Матеріалоємні й енергоємні галузі, такі як виплавка кольорових металів, нафтопереробка, електроенергети-ка, деревообробка, більше стали орієнтуватися на сировинні бази. Екологічно шкідливі (нафтопереробка, виробництво мінеральних добрив, целюлозно-паперова промисловість, хімія органічного синтезу) через високі витрати на природоохоронні заходи в розви-нутих країнах були витиснені з них у країни, що розвиваються. Ці країни для залучення інвестицій створювали сприятливий інвест клімат, пільгове оподаткування.

2) Стабілізація політ ситуації в багатьох країнах, що розвив. Націоналізація економіки після одержання країнами незалежності, усунення диктаторських режимів, припинення військових конфліктів і громадянських війн підвищували при-вабливість країн для іноземних інвесторів; обіцяли стабільно високі прибутки, недоторканість вкладених капіталів і придбаної власності.

3) Сформована в 90-х р загальна сприятлива ек ситуація у світі, зростання сусп вирцтва як у розвинутих країнах, так і в країнах НІК і нафтоекспорт-них. Це викликало підвищення попиту на сировину і паливо, що оживило споживчий попит всередині країн, що розвив. Посилення ролі ТНК у світі і на ринках країн, що розвиваються, призвело до припливу іноземних інвестицій, оживило економіку, сприяло індустріалізації раніше традиційно аграрних країн, розширило кредитування країн, що розвив, з боку розвинутих. Капітали нафтоекспортних країн, що накопичувалися від експорту енергоносіїв, і прибутки від експорту готових виробів НІК також стали основами інвестування.

4) Переорієнтуванням виробництва зі стратегії розвитку імпортозамінної на експортоорієнтовану. Багато країн, що розвив, раніше надто залежали від кон’юнктури світ експорту, бо виробляли обмежений перелік експортних товарів, і водночас жорстко залежали від імпорту численної групи товарів. Зараз вони значно розширили номенклатуру запропонованих на експорт товарів, перейшовши з розряду монофункціональних у полі функціональні.

Мутація суверенної національної держави в таких умовах, як здається, відбувалася у трьох напрямах. Перший вектор пов’яза­ний з феноменом міжнародних регулюючих органів (МРО). Друга лінія пов’язана з поняттям країна-система, третя – з процесами субсидіарності.

У сучасному світоконструкті все частіше вини­кає таке поняття, як країна-система чи держава-регіон. «Країна-система» зазвичай може бути представлена державою, яка в цілях реалізації власних геоекономічних інтересів формує самостійну систему інтернаціоналізованих відтворювальних ядер (циклів). Їх ланками виступають національні транснаціоналізовані структури, яким делегується реалізація національних інтересів у геоекономічному просторі і одночасно забезпечується їх військовий захист.

Найяскравішим прикладом даного феномена є, звичайно ж, Сполучені Штати Америки (див. п. 2. 1. розділу 2). США з якогось моменту явно не вписуються в рамки категорії національної держави, принаймні, у тому сенсі, в якому ми визначаємо її політичною мовою культури Нового часу. США – це свого роду Новий Рим, «світове місто», оточене концентричними колами «провінцій» і залежних країн. Кордонами Сполучених Штатів, фактичними, а не номінальними, які охороняються усією міццю збройних сил, є не адміністративно-політичний контур держави, а «зони національних інтересів», що поступово охоплюють усю планету.

Таким чином, ми одержуємо деяку нову іпостась світового регулюючого органу – глобального суб’єкта, країну-псевдоімпе­рію. Вона тісно пов’язується з форматом МРО (і з її суб’єктами: тією ж «Великою сімкою/вісімкою» чи ООН), усе більш затискуючи їхню діяльність, переймаючи на себе низку відповідних функцій.

Але феномен «нової Америки» не вичерпує зміст даного кластера, ми знаємо й інші формати реалізації феномена країни-системи (держави-регіону). Наприклад Шенген, який є навіть більш характерним представником даного сімейства, оскіль­ки не претендує на роль глобального регулюючого органа.

Зараз, одержуючи візу в європейську країну, що входить у шен­генську зону, ви читаєте на ній (хоча і різними мовами) напис «Держави Шенгена», а не назву тієї чи іншої національної держави.

Ще одним прикладом країни-системи є Китай чи, точніше, Великий Китай, що включає КНР, який приєднав Гонконг, поглинув Макао, наполегливо при­дивляється до Тайваню… Намагаючись оцінити міць Китаю, ми вимушено користуємося різною соціальною метрикою: скажімо, включаючи чи виключаючи дані по Гонконгу, по-різному обчислюючи кількість китайців у світі і т. п. Культурно-цивілізаційне коло даної країни-системи містить у собі цілі держави, такі як Сингапур (90% населення якого – китайці), всю південно-східну діаспору хуа-цяо, нарешті, чайна-тауни, розкидані по усьому світі… Китайський світ – це інноваційне соціаль­не утворення, новий формат країни-системи, що вихо­дить не тільки за рамки національної держави, але також і за рамки колишнього трактування державності.

Широке поширення і ріст транснаціональних корпорацій (ТНК) у період після Другої світової війни є одним з найважливіших феноменів останнього часу, що породило численні їх дослідження. Останнім часом в західному науковому та періодичному друці стали використовувати термін “глобальні корпорації”, який застосовують до міжнародних корпорацій, що ведуть свою ділову активність в масштабах всього світу.

На сьогодні формуються такі види глобальних компаній:

1. горизонтальні, яким притаманні наступні ознаки: -організаційна структура глобальних корпорацій формується навколо базових процесів зі специфічними цілями кожного з них; -мінімізація діяльності в середині кожного базового процесу; -раціоналізація витрат; -активне використання між функціональних автономних робочих груп.

Все