Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Головний отаман Холодного яру Кость Пестушко – Блакитний

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
24
Мова: 
Українська
Оцінка: 

ера в російській внутрішній політиці».

Загальна атмосфера патріотизму на початку війни вплинула на Костя. Зрозуміло, сподівання українців не виправдалось. Кость не міг знати, як царські війська під час бойових дій 1914-1915 рр. немилосердно нищили українське життя в Галичині: майже два роки він воював на турецькому фронті. Воював хоробро і дістав у нагороду кілька Георгіївських хрестів. Після поранення, по виході із шпиталю, його направили до офіцерської школи в м. Горі на Кавказі.
Закінчивши військову школу та ставши офіцером, Кость одержав направлення на Західний фронт, де його застала Лютнева революція 1917 року. На заклик Тимчасового Уряду він записався добровольцем до так званих «ударних батальйонів смерті». Там він і зустрів Жовтневу революцію.
Деталі демобілізації Костя Пестушка з армії невідомі. Відомо тільки, що від розправи його врятували підлеглі солдати, які допомогли йому виїхати до с. Павлиш. А звідти він пішки добирався до рідної Ганнівки. Під час антигетьманського повстання 1918 року Кость Пестушко приєднався до Симона Петлюри.
У червні 1919 року місцевість, де жила родина Пестушків, була зайнята денікінцями. Не бажаючи бути мобілізованим до денікінської армії, Кость виїхав до м. Олександрівська, де переховувався у знайомих до січня 1920 року.
Чому він тікає від денікінців? Вочевидь, у нього зникло бажання захищати Російську Імперію, а перебування в Українському війську показало йому найкоротший шлях до звільнення Батьківщини.
 
ІІІ. ВЕЛИКЕ ПОВСТАННЯ. ПОЧАТОК
 
В січні 1920 року на Водохрещу Кость знову повертається до рідного села, але тої ж ночі до села вступили латиші – Червона Латиська дивізія. Хтось із місцевих жителів повідомив особливий відділ дивізії про те, що додому повернувся «білий офіцер».
Костя заарештували, але, перевіривши його і переконавшись, що він в денікінській армії не служив, звільнили. Того ж дня Військова Рада Латиської дивізії зібрала збори всього села і на цих зборах Костя було обрано Головою Волосного Революційного комітету і комісаром волості с. Ганнівки. На цій посаді Кость перебував близько трьох місяців – до 10 травня 1920 року.
У травні 1920 року було оголошено мобілізацію до Червоної Армії. Новобранці повинні були їхати до Кривого Рогу під опікою Ганнівського Голови волосного комітету Костянтина Юрійовича Пестушка і Голови волосного комітету сусіднього села Жовте Григорія Кіндратовича Гниненка, колишнього капітана царської армії.
Кость з Гниненком підмовили новобранців не йти до Червоного війська, а організуватися у повстанський загін, щоб боронити Україну. Новобранці погодилися і 12 травня 1920 року вчинили бунт у Кривому Розі. Цей день повстання став днем створення Степової дивізії, яку очолив Кость Пестушко. Спочатку повстанці називали його Степовим, а пізніше, з конспіративних мотивів, Отаманом Блакитним.
Григорій Гниненко став начальником штабу загону отамана Степового під псевдонімом Вовчура. Організований загін Степового спочатку був невеликим, але дуже скоро перетворився на поважну військову одиницю – Степову дивізію чисельністю близько 15 000 бійців. Згідно з книгою «На защите революции», ця дивізія нараховувала 12 тисяч «бандитов». А історик Б. Козельський пише, що сили дивізії сягали 15-20 тисяч чоловік. Ю. Степовий пише про 18 тисяч бійців Степової дивізії.
За нашу кров! За нашу честь! За кривди нашому народові! – пролунав владний голос Степового.
Повстанцям вдалося за півгодини взяти будинок, де знаходилося Криворізьке ЧК. А до четвертої години пополудню місто зовсім було звільнено від московських загарбників. На будинку колишнього воєнкомату і колишнього ЧК замайоріли жовто-блакитні прапори. У першому приміщенні розташувався штаб повстачкому, у другому – відділ контррозвідки.
Звістка про захоплення повстанцями Кривого Рогу блискавицею розлетілася по найближчих селах і хуторах. Всюди народ святкував перемогу…
 
ІV. ПОЧАТОК ВЕЛИКОГО ПОХОДУ
 
Степовий добре розумів, що подія у Кривому Розі 12 травня – це ще далеко не все. Він знав, що з невеличкою групою людей, та ще й слабко озброєною, можна правда зробити якийсь героїчний раптовий вчинок, але утриматися проти чисельно переважаючого ворога, та ще й ворога добре озброєного – неможливо. А до того ж, в такому великому степовому місті, де не можна було знайти природного схову, залишатися було б просто безглуздям. Тому, захопивши місто, вони нашвидку формували бойові одиниці. Озброювалися, чим могли, бо зі зброєю тоді були дуже сутужно. Замість гармат доводилося до обрізів прилаштувати грамофонні труби. Коли з такого обрізу стрельнути, складалося враження пострілу щонайменше з тридюймівки…
Правда, в місті захопили чимало легкої зброї. Багато рушниць і пістолів, ручних гранат. Усе це нашвидкуруч розподіляли між новосформованих відділів. Селянські хлопці приїздили на своїх, добре вгодованих конях.
В ніч з 12 на 13 травня Степовий ні на хвилиночку не приляг відпочити. Двері до його кабінету не зачинялися. Прибували вістові штабу, зв’язкові з волостей, селянські делегації, вояки, старшини. З кожним треба було поговорити, щось порадити, бо на дванадцяту годину наступного дня все повинно бути готове…
О дванадцятій годині базарна площа вирувала: на правому крилі, на добрих конях витанцьовували вершники кінного полку Лютого (справжнє прізвище – О. Черевик, родом з с. Водяне), командир першого кінного полку Степової дивізії. За ними – кулеметний дивізіон на десятьох тачанках, за дивізіоном – «артилерійська»
Фото Капча