Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Головний отаман Холодного яру Кость Пестушко – Блакитний

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
24
Мова: 
Українська
Оцінка: 

повітрі загриміло: «Слава!». В червоному світлі блиснули сотні голих шаблюк. Почалася пекельна м’ясорубка…

В повітрі крик, стогін, зойки. Отаке страхіття продовжувалося годину, потім все стихло. З червоних врятувалися тільки одиниці, які прорвалися через городи в поле. Решту було порубано, постріляно. Вулиці запруджені понівеченими тілами. Повстанці поспішним маршем поверталися на свої вихідні бази в район Верблюжки – Варварівки – Гурівки – Водяної. Другого дня відбулася нарада з усіма старшинами. Ніхто не заперечував проти плану повної мобілізації повстанського війська і переходу у підпілля.
Тільки носів не вішати, панове старшино, пам’ятайте, що наш настрій ми передаємо підлеглим, а нам, здається, не вперше переживати критичні дні боротьби. Час би вже звикнути і до добрих, і до лихих, – сказав Блакитний.
Розвозили вночі по хуторах гвинтівки, кулемети, амуніцію й закопували у надійних людей по стодолах, стайнях, льохах. За 2-3 дні все було зроблено чисто. Усі дані про військове добро забрав з собою Блакитний, а копію – Вовчура. Друзі розпрощалися і пішли кожен своїм напрямком до наступної весни.
Позаду лишилися дні славних боїв і героїчних перемог Степовиків. Курилася дорога у невідоме майбуття, повне небезпек і важких трагедій, як для їхнього отамана Блакитного, так і для найближчих його бойових друзів.
 
XІ. ХЕРСОНСЬКІ СТЕПИ
 
Була люта зима 1921 року. Снігу намело до самих стріх. По селах повно будьоновців. Трибунали судили «бандитів», зрадників за зв’язки з «ворогом».
Дні за днями, місяці за місяцями проходили одноманітно, невесело для Блакитного. Він майже кожної другої, а найбільше – третьої ночі міряв Херсонські та Катеринославські простори, змінюючи місце свого перебування… Сексоти, ласі на поживу, ретельно «винюхували» по селах і хуторах, розшукуючи отамана Блакитного. Тому небезпечно довго засиджуватися на одному місці, потрібно якнайчастіше змінювати місце.
Були ночі страшних завірюх, ожеледиць, дощів і непролазного болота херсонських чорноземів, а він, Блакитний, не зупиняючись ні перед чим, переходив по 25-30 кілометрів за ніч… Близькі і знайомі радили йому залишити усе і виїхати за кордон (тоді ще існувала така можливість). Але все було марно. Кость дуже гнівався, коли хтось починав подібні розмови, завжди згадуючи у таких випадках євангелійські слова Христа: «Воюючий мечем – від меча загине».
 
XІІ. СМЕРТЬ КОСТЯ
 
Йшла весна трагічного 1921 року. Деякий час Кость переховувався в німецькій колонії поблизу ст. «П’ятихатки», але хтось доніс більшовикам і його мусили привезти до сестри Віри в Очкалове (Зелений Яр), що в семи кілометрах від залізничної станції. Край села стояв похилий старий вітряний млин, що належав родині зятя отамана. Ним ніхто вже не користувався. В цьому вітряку й заховався Кость. Але довго залишатися в цій схованці було небезпечно і тому отаман приймає рішення рухатися на Захід, але перед тим хотів відвідати своє село (від Очакова до Ганнівки – 25 км), попрощатися з батьками і своєю нареченою, дочкою землевласника Пастернака.
Це рішення стало для нього фатальним.
В його рідному селі, колишній його побратим, видав Костя більшовикам. Більшовики оточили село. При спробі втечі Блакитний був поранений. Зрадник зробив останню послугу своєму отаманові, добивши його. 
Вмираю за неньку Україну! – були останні слова отамана Блакитного.
Це сталося 29 квітня 1921 року. Три дні не дозволяли його поховати. І лише 3 травня батькові – Юрію Семеновичу Пестушкові, вдалося забрати тіло сина і поховати. Але на другий день комісар наказав відкопати тіло і відвезти до Кривого Рогу. В Кривому Розі труну відкрили, труп Степового сфотографували, а потім дозволили батькові забрати сина. І вже вдруге могили не чіпали.
7 серпня 1921 року харківська газета «Комуніст», №174 (469) повідомляла про те, що «ЧК удалось уничтожить одного из самых важных главарей повстанчества – Степового».
Через два роки після смерті Костя Блакитного командувач Збройних сил України та Криму, уповноважений Реввійськради М. Фрунзе на жовтневому Пленумі ЦК «українських» комуністів змушений був визнати: «В Україні ми тільки зовнішньо справилися з відкритим рухом петлюрівщини».
Чи може бути красномовнішою оцінка діяльності К. Блакитного, ніж оцінка ворога?
Що ж пропонував М. Фрунзе для остаточного подолання повстанського руху?»Не справимося доти, доки не вирвемо зброї у петлюрівщини – української мови « – закінчив свою доповідь М. Фрунзе.
 
ВИСНОВОК
 
Для того, щоб глибше пізнати і правильно зрозуміти особистість Костя Пестушка, задаймо лише одне питання «чому?». Чому 22-літній ганнівський хлопець та його соратники стали на шлях боротьби і повели за собою селянські маси?
Здавна селяни прагнули землі і волі. Селянський рух набув розмаху у період та після Кримської війни. Активну участь у поході «у Таврію, за волею» брали селяни Ганнівки та сусідньої Іскрівки. Прагнення справжньої волі штовхало їх до акцій протесту: несплати нарахованих викупних платежів, погромів поміщицьких маєтків і магазинів.
Далі люди повірили в декрети про мир і землю, у конфіскацію поміщицьких земель і передачу їх народу. Селяни пішли за більшовиками в надії на справедливе вирішення аграрного питання. Але сподівання начисто перекреслила оголошена колективізація. Тож приголомшене такою політикою селянство почало чинити спочатку пасивний
Фото Капча